75

Із Лізетти вийшла б чудова отаманша розбійників. Вона й самого Принца швидко прибрала б до своїх вправних рученят. Та, схоже, йому була не потрібна така владолюбна дружина. Влади він прагнув сам і ні з ким ділити її не збирався, тому й тримав біля себе білявку лише як коханку.

Роздуми слідчого перервав голос Лізетти.

- Не пригостите даму келихом вина? - млосно протягнула білявка, нахилившись уперед і навмисне демонструючи розкішні форми. - У роті зовсім пересохло...

Давей усміхнувся. Він давно звик до відвертого загравання жінок із злочинного світу. Проте вино все ж дістав, наповнив келих їй, а потім і собі.

Лізетта вдячно усміхнулася, прийняла келих, зробила кілька ковтків і спокусливо провела язиком по губах. Помітивши, що герцог уважно за нею спостерігає, самовдоволено відкинулася на спинку стільця.

Саблер також лише злегка пригубив вино, але, на невдоволення красуні, одразу повернувся до перерваного допиту.

- То хто написав цю записку? - запитав він, посунувши ближче до підозрюваної папірець, який отримав від Маріон.

- Я, - сердито відповіла Лізетта.

- Навіщо? - герцог укотре поставив те саме запитання.

- Хотіла зірвати те безглузде заручення. Що тут незрозумілого? - дедалі більше дратувалася жінка. - Ця... сіра мишка не варта мого Принца. Вона взагалі...

Раптом її обличчя спотворила гримаса люті, і назвати його гарним уже було важко.

- Приперлася сюди, поводиться, наче господиня, ще й служницею мене назвала! - випалила вона в запалі.

Осушивши келих, уже трохи спокійніше додала:

- А він мій! Завжди був моїм. Вона йому потрібна була лише для того, щоб дістатися королівських скарбів. Дурень! Які ще скарби?! Якби вони справді існували, ця давно ходила б у шовках, а вона ледве кінці з кінцями зводить. Скільки разів я йому казала... Та ні, вперся, мов баран...

- Зрозуміло, - коротко мовив Давей і відвернувся.

Ця жінка стала йому настільки неприємною, що хотілося негайно випровадити її геть.

Яка ж це підлість - так цинічно дурити юну, довірливу дівчину, сироту, яка залишилася без підтримки рідних...

На щастя, їхній задум провалився.

Можливо, ця історія навчить Маріон більше не довіряти чоловікам на кшталт Принца.

- А ось цю записку хто написав? - тепер герцог поклав перед білявкою інший клаптик паперу - той, що йому приніс посильний.

На жаль, хлопчисько залишив листа вартовому біля входу й зник так само непомітно, як і з'явився. Черговий не зміг навіть толком описати його зовнішність.

- І цю я, - здивовано промовила Лізетта.

Та, уважніше придивившись до записки, впевнено похитала головою.

- Ні, це не я. Такого я не писала.

- Але почерк ви впізнаєте? - втомлено запитав Саблер.

- Впізнаю. Тільки це не я писала. Он подивіться, як тут написано слово «опівночі». А я ж знаю, що правильно - «опівночИ», - із розумним виглядом заявила вона.

- Авжеж... - тихо хмикнув герцог.

Він уже давно зрозумів, що записку, надіслану йому, писала не коханка Принца.

Тоді хто?

- Ви можете описати посильного, якому доручили передати записку Маріон Голдман?

- Та як їх усіх запам'ятаєш? Обірванець як обірванець. Тут таких сотні бігають. Брудний, скуйовджений... Я на подібних узагалі уваги не звертаю, - відповіла вона з неприхованим снобізмом.

«Знову вуличний хлопчисько... Усе знову зводиться до нього. Цілком можливо, це був той самий шибеник, якого ми сьогодні затримали. І цей маленький пройдисвіт дуже старанно намагається спрямувати нас хибним слідом...»