74

Я лише перелякано дивилася в його очі, що в напівтемряві карети здавалися зовсім чорними, і відчувала тепло його стегна, яке так безцеремонно притискалося до мого.

- Марі, зрада вашого нареченого - не така вже й велика втрата, - почав він, пильно вдивляючись мені у вічі, ніби намагався відшукати там відповіді на запитання, що його непокоїли.

А я вже ледь розуміла, про що він говорить. Незрозумілий тремтіння прокотилося тілом, а серце закалатало, мов навіжене.

- Та це навіть не втрата. І він зовсім не вартий ваших сліз, - вів далі герцог, трохи нахилившись і майже шепочучи мені на вухо.

Він був так близько, що я відчувала теплий подих на щоці й шиї, а по тілу табунами бігли мурашки. Від нього приємно пахло м'ятою та лимоном.

«Мабуть, пив заспокійливий чай. Мені б зараз такого теж не завадило», - майнула крізь затуманену свідомість недолуга думка.

Герцог і далі щось тихо говорив, але я вже не розбирала слів. Мене накривали зовсім інші, незнайомі відчуття.

Раптом карету добряче сіпнуло - певно, колесо наскочило на камінь, - і морок розвіявся. Чари підступного герцога щезли так само несподівано, як і з'явилися.

«Та що це зі мною?» - сердито подумки насварила себе.

- Це не ваша справа! - я спробувала вирватися з майже замкненого кола його рук.

Авжеж, для нього розрив стосунків - дрібниця. Якщо вірити чуткам, він міняє жінок, мов рукавички. Звідки йому знати, що таке біль і образа від зради?

Саме тієї миті карета зупинилася. Саблер удав, ніби не почув моїх останніх слів. Як ні в чому не бувало, легко вискочив назовні й галантно подав мені руку.

Виходячи, я навмисне сперлася на неї всією вагою, але хитрий герцог лише ледь усміхнувся.

Не випускаючи моєї долоні, він провів мене просто до дверей особняка.

- На добраніч, Марі.

Від його трохи захриплого голосу мурашки знову кинулися наввипередки по всьому тілу.

- Мене звуть Маріон, - сердито відрізала я.

Скорочувати моє ім'я можуть лише найближчі люди. А голова Таємної канцелярії до них точно не належить.

- Маріон, - загадково повторив він, поцілував мені руку, а тоді розвернувся й попрямував до карети.

- І вам доброї ночі! - кинула я йому навздогін.

Карета давно розчинилася в нічній імлі, а я все стояла й дивилася їй услід.

Злість пішла разом із герцогом.

І чого я, власне, так розлютилася? Він же намагався мене втішити. А те, що моє тіло так дивно реагує на його близькість, - аж ніяк не його провина.

Викинувши з голови його сиятельство разом з усіма пригодами цього шаленого дня, я піднялася до своєї спальні.

Утома навалилася така, що мене вистачило лише на те, щоб роздягнутися, вдягнути нічну сорочку й без сил упасти в ліжко.

Давей Саблер уже другу годину без особливого успіху допитував коханку Принца. Її вулична, зухвала врода, незмінно підкреслена дорогим, але надто відвертим вбранням, і цього вечора не стала винятком, миттєво привертала чоловічі погляди. Яскравий макіяж у поєднанні з викличним убранням лише довершував образ жінки, яка звикла брати бажане без зайвих церемоній.

Голова Таємної канцелярії вкотре дивувався тому, що ватажок злодійської зграї обрав нареченою наївну онуку короля. Вони були людьми з абсолютно різних світів. Натомість ця жінка, що зараз сиділа перед ним і безсоромно загравала просто під час допиту, пасувала Грігу Олстону значно більше.