73

- Дозвольте мені поглянути на цю записку, - герцог радше наказав, ніж попросив.

«Нарешті ми дісталися до суті. А то я вже почала сумніватися у вашому професіоналізмі, ваша світлосте».

- Так, звісно, - я дістала з сумочки записку Лізетти й простягнула герцогові.

Він побіжно глянув на неї й сховав до кишені сюртука.

- Я її забираю.

- Будь ласка, мені вона точно не потрібна. Тепер я можу йти? - запитала я роздратованіше, ніж хотіла.

Мені зараз просто необхідно було побути на самоті, осмислити те, що сталося, і продумати подальші дії, особливо зважаючи на підвищену увагу голови Таємної канцелярії до моєї скромної персони. Я ж думала, що його інтерес до мене одразу згасне, щойно я закінчу свою виставу. Йому ж Лиса потрібна. А я хто? Тепер навіть уже не наречена Принца.

Я спробувала звільнити руку, але не тут-то було. Цей гад ще міцніше взяв мене під лікоть і повів до карети.

«Та що ж це таке? Чому всі чоловіки намагаються мною керувати? Один вирішив зробити з мене сходинку до трону, інший веде туди, куди йому заманеться».

- Я хотіла б пройтися пішки, - заперечила, намагаючись таки висмикнути руку.

- Пробачте, але не можу вам цього дозволити. Не годиться юній дівчині блукати самій нічними вулицями.

«Тільки цього мені й бракувало - вирішив мене опікати. Краще йди Лису лови!»

- Дякую, але я звикла всюди покладатися лише на себе. Та й недалеко звідси. «Він сьогодні взагалі від мене відчепиться?»

- І все ж я наполягаю, - не здавався герцог, і ми, хоч і повільно, але наближалися до карети, як би я не гальмувала підборами.

- Ні, це я наполягаю, - ще сильніше вперлася підошвою.

Він раптом різко зупинився, і я ледь не впала, за інерцією рухаючись назад. Герцог устиг мене підхопити.

- Бачите, Марі, після пережитого стресу ви навіть на ногах не тримаєтеся, - у його голосі чулося глузування.

Від такої нахабності я навіть не знайшлася, що сказати. Лише відкрила рота й набрала побільше повітря, але, на жаль, мені не дали висловити своє обурення. На той момент ми вже були біля карети, і він, не звертаючи уваги на моє обурення, чемно підштовхнув мене всередину, ще й підтримавши за м'яке місце.

«Ну й нахаба! А таким чемним прикидався».

- Ще раз до мене торкнетеся, - засичала я, щойно він сів поруч і карета рушила, - і не подивлюся на те, що ви герцог.

- Марі, ви прекрасні в гніві, - відповів він, ніби нічого й не сталося, із загадковою напівусмішкою на обличчі.

«Та цей самозакоханий розумник зовсім не сприймає мене серйозно?! Ну, зачекай! Я ще королівську корону поцуплю, щоб життя тобі медом не здавалося!»

- Думаєте, якщо ви лорд, то вам усе дозволено? Вважаєте, на голову Таємної канцелярії не знайдеться управи? - я вся кипіла від злості, навіть не знаю, що на мене найшло, але страшенно хотілося роздряпати його вдоволену фізіономію. - Та ви…

Але я не встигла договорити чергову гнівну тираду, як його сиятельство раптом повністю розвернувся до мене й сперся на спинку сидіння позаду моєї спини, так що я опинилася в кільці його рук. Увесь мій бойовий запал миттю кудись зник…