72

Це стало останньою краплею. Я спробувала підвестися, але, оскільки це давалося важко, мені допоміг герцог (який він сьогодні чемний!). Гордо підняла підборіддя. Зараз прозвучить фінальна репліка цієї вистави, і я її виголосила:

- Ні, Грігу Олстоне, ніяких «поки що». Я розриваю заручини!

- Що? - на його обличчі читалося непідробне здивування.

«Отак, любий, а ти як думав?»

- Марі, ти не можеш через таку дурницю… - при цих словах обличчя Лізетти перекосилося, адже неприємно, коли тебе вважають дурницею.

Однак я була непохитною.

- Грігу Олстоне, - знову почала тоном, що не терпів заперечень. - Ви самі підете до храму й розірвете наші заручини…

Він спробував щось заперечити, але я жестом його зупинила:

- Якщо ви цього не зробите, то до храму піду я й прилюдно заявлю про вашу зраду, а його сиятельство буде моїм свідком, - перевела погляд на герцога, який мовчки спостерігав за цією виставою, і той кивнув, підтверджуючи свою згоду.

Обвівши презирливим поглядом одного, присівши в реверансі перед другим і не вшанувавши увагою білявку, я з гордо піднятою головою красиво попрямувала до виходу. Голосно грюкнула дверима, ніби зачиняла не просто двері, а ставила жирну крапку в наших із Грігом стосунках.

Раптом відчула, що мені нічим дихати.

Швидко збігла сходами вниз і стрімголов вискочила на вулицю. Вдихнула на повні груди прохолодне нічне повітря - стало легше. Зробила ще кілька глибоких вдихів і видихів та прийшла до тями.

«Фу-у-ух, нарешті з ненависними справами покінчено. У мене все вийшло! Я вільна!»

Захотілося закричати від радості, але я себе стримала, почувши за спиною кроки.

- Маріон, зачекайте, я проведу вас.

«Герцог? Навіщо це він за мною ув'язався? Іди лови Лису, ти ж за цим сюди й прийшов!»

Та герцог не дослухався до мого внутрішнього голосу й наближався до мене.

- Не варто себе обтяжувати, ваша світлосте, тут недалеко, я сама дістануся.

- Ні! - заявив він тоном, що не терпів заперечень. - Я не дозволю юній леді самій іти нічним містом.

- Ну що ви, я не можу… Мені незручно відволікати вас від справ… Ви ж сказали, що тут у службових справах… Справді, тоді краще пошліть мене провести когось із прислуги.

- Уночі слуги сплять. Облиште ваші церемонії, - і він знову взяв мене під лікоть.

Вириватися не було сенсу, тому я покірно пішла поруч, а серце стиснулося в передчутті чогось недоброго. Подібного епізоду в моєму сценарії не було.

- Леді Маріон, чому ви прийшли вночі до будинку Гріга Олстона? - почав він без жодних передмов.

«Ого, це вже схоже на допит! Схоже, передчуття мене не підвело…»

- Я ж вам уже казала. Гріг надіслав мені записку, що приготував сюрприз, - повторила я свою версію, зображаючи цілковите нерозуміння його повторної зацікавленості, й відкрито подивилася йому в очі.

Сподіваюся, мій абсолютно невинний вираз обличчя й наївні очиська він добре розгледів у світлі ліхтаря, біля якого ми саме опинилися начебто випадково. Герцог мовчав і пильно за мною спостерігав.

- Ох, - поспішила трохи виправитися. - Звісно, тепер я розумію, що це писав не він і сюрприз не готував. Хоча сюрприз таки вдався…

- Ви не знаєте почерку свого друга? - перебив мене Саблер.

- Знаю, - ображено протягнула я. - Але річ у тім, що він не любить писати власноруч. Зазвичай усі листи для нього писала або я, або дворецький. Тож цього разу я не здивувалася, побачивши незнайомий почерк.