71

Ці двоє й далі знайомили мене з тонкощамив любовних справ. Ще кілька таких візитів сюди - і я цілком пристойно орієнтуватимуся в питаннях виконання подружнього обов'язку. Отже, дійові особи ті самі, але поза сьогодні інша. Ага, любі мої, отже, вам удвох не нудно, он яке у вас… різноманітне життя! Я навіть нахилила голову набік, щоб розібратися, де хто і як це в них вийшло. Можливо, я ще довго й із цікавістю розглядала б цю картину, якби не моя роль. За спиною мовчки стояв герцог і, схоже, намагався осмислити побачене. Хоча йому, мабуть, уже нема в чому просвіщатися, втім, хто знає - може, і він почерпне щось нове…

Згідно зі сценарієм, який сама ж і вигадала, я закрила обличчя руками й голосно схлипнула, натхненно граючи роль приниженої й ображеної нареченої. Тієї ж миті в кабінеті почався справжній гармидер. Коханці помітили, що вони вже не самі, й похапцем намагалися вдягнутися. Точніше, судомно натягував штани лише Гріг, а Лізетта лише неквапливо опустила поділ спідниці й, кокетливо закинувши ногу на ногу, залишилася сидіти на столі з виглядом переможниці. Її обличчя виражало таку зверхність і тріумф, що питання, хто підлаштував цю милу мізансцену, відпало саме собою.

«Розумничка! Усе зробила правильно», - я навіть подумки їй поаплодувала. Підставитися сильніше, ніж це зараз робила білявка, було просто неможливо.

Я ж продовжувала грати свою роль. Намагаючись вичавити із себе сльози, несподівано розреготалася. Сміялася, схлипуючи й здригаючись усім своїм маленьким тілом, що збоку скидалося на судомні ридання. Нехай думають, що в мене істерика. І, судячи з того, що я ніяк не могла заспокоїтися, а навіть сповзла по стіні й сіла на підлогу, бо ноги зовсім не тримали, істерика в мене вийшла знатна. Тепер подумки поаплодувала вже собі.

Навколо метушився Гріг і весь час бурмотів якісь нісенітниці: «це не те, що ти думаєш», «я не такий», «усе не так» - загалом, ніс цілковиту маячню. А я все заходилася сміхом, аж до сліз, згадуючи побачену картину й обличчя мого женишка, і ніяк не могла зупинитися.

Несподівано мені на плече лягла чиясь рука. Я відразу замовкла й підвела голову. Крізь пелену сліз побачила співчутливе обличчя герцога й простягнутий мені склянку з водою. «Де він її взяв і коли встиг?» - чомусь саме це питання зараз крутилося в моїй голові.

Взяла посудину тремтячими руками й спробувала пити. Тепер сльози котилися самі собою, губи й руки тремтіли так, що Саблерові довелося притримувати склянку. Усе ж я чудова акторка, он як мене розібрало! Істерика вийшла найправдивіша!

Гріг і далі виправдовувався. Я глянула на нього - він стояв у самих штанях і з глечиком у руці. «То ось звідки вода...»

- Марі, зрештою, ми поки що ще не одружені, не можна так реагувати… - знову завів він свою шарманку після невеликої паузи, під час якої я пила воду.