70

Зробивши вигляд, що мені немає діла до сторонніх, я вже трохи швидше рушила до будинку. Біля самих воріт несподівано помітила промайнула тінь. Я внутрішньо здригнулася, здогадавшись, що це не герцог мене недооцінив, а я його. Скоріш за все, будинок оточений найкращими шпигунами канцелярії, і лише їхній начальник урочисто приїхав у кареті. Позер!

- Леді Маріон Джемма? - почула позаду такий довгоочікуваний оклик, щойно карета зупинилася.

Я обернулася, зображаючи «щире» здивування.

- Ваша світлосте! - присіла в реверансі.

Він чемно торкнувся моєї руки губами. Я ледь не хихикнула - зранку тягав за шкирку, як нашкодженого кота, а тепер леді називає й ручки цілує.

- Що ви тут робите в такий час? - ввічливо запитав він, але при цьому буквально свердлив мене поглядом.

Я це скоріше відчула, ніж побачила: світло ліхтаря до нас майже не діставало. І раптом мене взяла цікавість: «Цікаво, чи бачать змії в темряві? Може, спитати в герцога? Він же розумний…» Але здоровий глузд вчасно переміг. «Не знаю, як інші, але цей Змій точно бачить», - вирішила я і закрила це питання.

І дуже вчасно згадала, що так і не відповіла герцогу.

- А… я до нареченого прийшла, - зробила вигляд, що розгубилася й засоромилася, але тут прокинулася моя звична зухвалість, що завжди давала про себе знати поруч із цим грізним слідчим: - А ви що тут робите?

Повернувши йому його ж питання, я з викликом глянула на нього.

- Я? - він, схоже, не очікував такої нахабності. - По справах…

Не давши мені уточнити, що це за справи, він узяв мене під лікоть і повів до особняка. Щоб не зіпсувати все, я прикусила язика й покірно пішла поруч із ним до ґанку.

Підійшовши, Саблер уже було взявся за дверний дзвінок, але я жестом його зупинила й штовхнула двері. Вони й справді виявилися незамкненими.

- Гріг чекає на мене, - пояснила свою поведінку. - Він надіслав мені записку, що приготував для мене сюрприз.

Останню фразу промовила пошепки, щоб не сполохати нашу парочку. Сподіваюся, Ліз була пунктуальною, і в цю мить вони вже віддавалися нестримній пристрасті.

Для відведення очей спочатку зазирнула до вітальні. Там біля каміна горіла самотня свічка.

- Дивно, - трохи розгублено протягнула я. - Мабуть, він у себе в кабінеті, працює. Любить засиджуватися допізна.

Я рушила сходами нагору, герцог мовчки пішов за мною. Піднявшись на другий поверх, побачила світло, що пробивалося з-під дверей кабінету.

- Точно, і досі працює, - радісно повідомила своєму супутникові й прискорила крок.

Мені потрібно було першою відчинити ті нещасливі двері.

З найщасливішим виразом обличчя розчахнула стулки й завмерла. Сяйлива усмішка повільно сповзла з моїх вуст. Майже дежавю. Другий акт тієї самої п'єси з тими самими головними героями на сцені, тобто на столі…