68

Я бігла підстрибом, радіючи свободі й яскравому сонечку, як ніколи. Від ейфорії, що так легко відбулася, зовсім не помічала дороги. І бути б великій біді, та мене врятував невеличкий камінець, що потрапив у черевик. Так, іноді така дрібничка, як звичайний камінець, що боляче впивається в стопу, може мати доленосне значення. А я ще й злилася на нього й лаялася, коли сперлася на ліхтарний стовп, щоб витрусити.

Упоравшись зі своїм кривдником, чомусь озирнулася довкола й здригнулася, встигнувши помітити тінь, що щезла за рогом. Шпики! Авжеж, Змій мені не повірив і послав своїх людей навздогін. Подумки вилаяла себе - як можна бути такою роззявою? Адже я майже дійшла до свого дому. Його світлість був би щасливий дізнатися, де лігво Лисички.

Скинувши черевики (босоніж бігати легше), я зірвалася з місця, мов гірська сарна. Майже відразу почула за собою тупіт. Тепер вони вже не ховалися, а просто намагалися мене наздогнати. Та це було не так просто, адже на моєму боці були спритність, чудове знання місцевості, завдяки Шкетові, і малий зріст. Тож коли я пірнула в дірку в паркані, переслідувачі відстали. Дірка була невеличка - пролізти крізь неї можна було лише з моєю статурою. А шпикам довелося перелазити через паркан, через що вони втратили дорогоцінний час, і я встигла сховатися.

Видерлася на дах якогось сараю й причаїлася. І саме вчасно - з-за рогу вибігли мої переслідувачі. Трохи покрутивши головами, вони кинулися в бік міських нетрів. Там мене можна шукати вічно, а натомість знайти пригоди на свою п'яту точку. «Ну, нічого, вони люди дорослі, самі розберуться».

Ще трохи перечекавши й переконавшись, що поблизу більше немає нишпорок, я обережно спустилася й, петляючи та ховаючись, вирушила додому.

До рідного особняка дісталася геть знесилена. От зараз - у своє улюблене ліжечко й спати! Навіть їсти не хотілося - так мене вимотала зустріч із герцогом, а подальші перегони з його підлеглими аж ніяк не додали бадьорості. Та моїм бажанням не судилося здійснитися.

Виявляється, Лізетта саме на сьогодні запланувала свою помсту й моє «прозріння». Кетті передала мені записку, нашкрябану не лише жахливим, майже нерозбірливим почерком, а ще й з купою помилок. Із неї, щоправда, насилу, я зрозуміла, що сьогодні рівно опівночі маю з'явитися до будинку Принца - там на мене чекає сюрприз.

«Ох, я навіть знаю який!»

Але піти доведеться. Час покласти край цій весільній комедії раз і назавжди. Тільки для цього треба взяти із собою свідка. Адже в нашому суспільстві, щоб жінка могла розірвати заручини, потрібні вагомі причини та ще й докази. На слово в храмі можуть не повірити, та й Принц, не думаю, що так легко здасться.

Та кого ж узяти за свідка? Роджер підійде. Або…

Несподівано мені в голову прийшла геніальна, як тоді здалося, ідея. Одним махом позбутися небажаного нареченого й водночас заплутати герцога! Саме те, що мені потрібно!

У мене ще є час відпочити й до дрібниць продумати всі деталі плану.

Подрімавши з пів годинки й набравшись сил, я взялася втілювати свій план у життя. Насамперед склала текст записки для герцога, а потім нашкрябала її, старанно копіюючи почерк, щоб була схожа на писанину Лізетти. Навіть кілька помилок навмисне зробила. Сумнівів щодо авторства виникнути не повинно.

Клаптик паперу теж підібрала точнісінько такий самий, але це було нескладно, адже ми з Принцом закуповуємося в одного крамаря, а іншого з таким рідкісним товаром ще пошукати треба. Недалекоглядна Ліз використала перше, що трапилося під руку, тим самим істотно полегшивши мені завдання.