67

- Думаєш, він виведе нас на Лисицю? - відсміявшись, запитав Аден.

- Можливо, - Давей задумливо знизав плечима, дивлячись крізь заґратоване вікно.

- Треба ж, а я думав, ці хлопчаки віддані й непідкупні, а він за один срібняк і матір продасть, - сумно підсумував граф Оуен.

- Ти про цього хлопця? - герцог здивовано обернувся до друга. - Тільки не він. Його гроші взагалі не цікавлять.

- Як це? - тепер уже настала черга дивуватися Аденові.

- Я бачив багато таких, що готові за срібняк душу продати. У їхніх очах - особливий блиск, і зазвичай вони його приховують, удаючи байдужість. Цей же хлопчисько, навпаки, надто відкрито демонстрував свою зацікавленість. А все тому, що лише намагався зобразити жадібність і продажність. Я пильно стежив за ним. У якийсь момент його верхня губа скривилася від огиди, але він швидко опанував себе, удавши, що розмірковує над моєю пропозицією.

- Але ж ти з ним домовився… - знову розгублено протягнув друг.

- Домовився? Цей пройдисвіт не сказав нам жодного слова правди, - відповів Давей із задоволеною усмішкою.

- То навіщо ти його відпустив? Треба було кинути до камери й як слід допитати, - обурився граф.

- Хто сказав, що я його відпустив? Я послав за ним наших людей. А що до допитів - таких хлопчаків ми можемо замучити до смерті, але вони не скажуть ані слова. А от якщо завоюємо їхню довіру… - Змій зробив багатозначну паузу.

- І як ти збираєшся завойовувати їхню довіру? - саркастично поцікавився Аден.

- Ти вже сам зробив до цього перший крок - пригостив хлопця пиріжками. І йому було соромно, що у відповідь на добрий вчинок він так підло тебе підставив… У цьому моменті він був абсолютно щирим, не грав.

Саблер замовк, а потім несподівано змінив тему:

- А скажи-но мені, друже любий, ти більше нічого не помітив?

Оуен лише здивовано подивився на нього.

- Ну, у тебе не склалося враження, що ти вже десь бачив цього хлопця раніше?

- Точно! - Аден аж підскочив зі стільця й заходився ходити кабінетом, нервово намотуючи кола. - У мене ще в першу мить було відчуття, що я його вже десь бачив. Усе голову ламав, де ж ми могли перетнутися…

- І що? Не згадав? - герцог хитро примружився.

Друг у відповідь лише розвів руками.

- А чи не чистив ти днями взуття тут, біля входу?

- Чистив… - здогадавшись, він повільно опустився на стілець. - То це ж виходить…

- Саме так, - уже серйозніше, без жодної нотки сарказму, перебив герцог. - Уявляєш, скільки всього можна почути, вештаючись біля будівлі Таємної канцелярії? І маскування ідеальне: ніхто ніколи не звертає уваги на чистильників взуття, рознощиків газет та іншу шмигляючу братію. А тепер поєднай ці знання зі знайомством цього шибеника з відомою хвостатою особою…

Аден із досади навіть вилаявся від такого відкриття.

- І це ще не все, - продовжив його світлість. - Чистильник із площі зник саме після того, як підкинув тобі листа й після пограбування на весняному балу. Здогадуєшся, до чого я веду? Це все ланки одного ланцюга! Але той, хто придумав чистити взуття просто в нас під носом, збираючи потрібну інформацію, має неабиякий розум і кмітливість. А тепер скажи мені, хлопчисько, який сидів у цьому кабінеті, міг бути тією людиною?

- Ніііі, - упевнено протягнув граф.

- Саме так. Перед нами сидів недалекий і дурнуватий хлопчисько, який удавав жадібного до грошей.

- Це означає, що ним хтось талановито керує?

- Можливо, - підтвердив Давей і, трохи помовчавши, додав: - Але можливе й інше - ми спостерігали геніальну гру одного дуже хорошого актора.

- Тоді цей замориш обвів нас навколо пальця.

- Йому б це вдалося, - заперечно похитав головою герцог, - якби я не звернув уваги на його дивну звичку ховати очі. А от оченята, як ти кажеш, його й видали. Ще трохи практики - і він не лише нас із тобою пошиє в дурні.

- Не хочеш узяти його на службу до Таємної канцелярії? - хмикнув Аден, у душі теж захоплюючись маленьким актором.

- Можливо, - задумливо відповів герцог, дивлячись у вікно, тоді як думками був уже далеко…