62

Але продемонструвати свої здібності не довелося. Вона лише підскочила й прошипіла мені в обличчя щось на кшталт: «Ти ще пошкодуєш!» (або щось подібне, я точно не розчула), а тоді вилетіла з дому, мов корок із пляшки молодого вина.

- Що це з нею? - удавано здивувалася я, проводжаючи поглядом розлючену подружку свого судженого.

- А… - протягнув мій кавалер, зовсім не контролюючи ситуацію, але все ж спробував опанувати себе. - Марі, ти заспокойся, сьогодні був важкий день…

Бідолашний, мабуть, так і не зміг знайти пояснення моїй зухвалості та відвертому хамству. «Так, любий, сьогодні ти відкрив чимало нового у своїй нареченій. І це лише початок».

- Незабаром наше весілля, як я можу бути спокійною? Треба стільки всього зробити. Ось ці штори сюди зовсім не пасують. Треба замінити їх на яскраво-сині з великими червоними квітами, - з найбезтурботнішим виглядом перескочила на іншу тему, чим іще більше спантеличила нареченого.

«Ах, ми, жінки, такі непостійні, такі суперечливі…» - хихикнула про себе.

Продовжила щебетати, мов пташка, куди поставимо величезні букети квітів, як прикрасимо вітальню і скільки різних речей ще потрібно придбати до весілля. На святковому столі неодмінно мають бути омари та найдорожче й найвишуканіше вино. Гріг мовчав, оглядаючи нещасним поглядом свої апартаменти, і той ставав дедалі тужливішим. Мабуть, подумки вже прикинув, у скільки йому виллються мої забаганки.

Я продовжувала розважатися, і совість моя мовчала. Так йому й треба! Нехай добряче замислиться, може, йому зовсім не потрібна така дружина, і він сам розірве наші заручини, полегшивши мені завдання.

Несподівано він отямився, видно, шок минув, і обійняв мене за талію.

- Мишко, всі питання потім, я так довго тебе не бачив, - і почав підштовхувати до спальні.

«Тільки не це! Невже моя вистава не справила на нього жодного враження?» Уважно подивившись у вічі чоловікові, зрозуміла, що моє дійство його вразило, але зовсім не так, як я припускала. В його погляді читалися злість і рішучість. А це для мене означало лише одне - жодного розриву заручин не буде. Чоловік не відступиться, адже мета вже так близько. Від влади, яку він отримає після нашого весілля, він ніколи й за що не відмовиться. А ось моїм перевихованням візьметься займатися вже після шлюбу, і, боюся, це загрожує мені серйозними випробуваннями й навіть тілесними ушкодженнями. Стало по-справжньому страшно. Я ж теж його зовсім не знаю. Вигадала чоловіка і закохалася у створений власною уявою образ. Після смерті рідних мені так бракувало любові, турботи й тепла, і саме це мене підвело. «Ех, дурненька, сама загнала себе в пастку…»

Залишалася одна-єдина надія на Лізетту. «Ну ж бо, любонько, не підведи мене, і ми обидві отримаємо те, чого прагнемо: я - свободу, а ти - свого ненаглядного Принца».

Гаразд, це все трохи згодом, а зараз треба розв'язувати нагальну проблему. І от саме зараз мені зовсім не хочеться до спальні, руки на моїй талії мені вкрай неприємні, та й від самої лише думки про кохання з Григом мене нудить. Не вигадавши нічого кращого, я раптом вислизнула з його обіймів і верескнула:

- Сукня! - загорлала Принцові просто у вухо.

Він скривився й роздратовано запитав:

- Яка сукня?

- Весільна! - я зробила ображено-величезні очі, з яких він мав би сам про все здогадатися.

Та чоловік зовсім не збирався ні про що здогадуватися.

- Марі! - почав він, і в його голосі чулося не просто роздратування, а злість.

- Я забула, - перебила його, знову підвищивши голос. - Я ж сьогодні мала приміряти весільну сукню!

Після цих слів, не даючи йому оговтатися, швидко побігла до виходу:

- Любий, не чекай на мене сьогодні! - пославши Григові повітряний поцілунок, я вибігла геть.

«Фу-у-ух», - видихнула, вискочивши з особняка Принца. Можна було трохи перевести подих.

Не чекаючи, поки наречений отямиться і, боронь Боже, ще й кинеться навздогін, я помчала вулицею. Так вдало впіймавши екіпаж, що саме проїжджав повз, вирушила додому. Схоже, сьогодні мишка вирвалася з чіпких лапок кота. Першу частину свого плану щодо розірвання заручин я здійснила, тепер справа за білявою подружкою. «Ну ж бо, Лізетто, не підведи!»