61

Вивернулася з його рук і, поки він здивовано й ображено на мене дивився, млосним голосом протягнула:

- Любий, - із придихом, нехай вірить у свою неперевершеність, - поїхали до тебе.

Його брови злетіли вгору, виражаючи крайню міру здивування. Ну так, навіщо кудись їхати, коли ми вже вдома і спальня всього за кілька кроків? Тільки я не дала йому перетворити цю очевидну думку на слова.

- Я не можу тут, - поклала ручки йому на плечі й жалібно протягнула: - Мені тепер усюди ввижаються шпигуни герцога! Це жахливо, мені здається, вони причаїлися в кожному кутку. Поїхали…

Для більшого ефекту я якомога спокусливіше провела язиком по губах. Здається, наречений упав у ступор, а я, не даючи йому отямитися, потягнула його з кабінету вниз сходами.

План мій був простий. За моїми припущеннями, Лізетта й досі мала перебувати в будинку Принца. Моє головне завдання - зачепити її за живе, спровокувати, а решту вона зробить за мене сама. Аби тільки нічого не завадило!

Та обставини складалися якнайкраще. Довго вмовляти Гріга не довелося, і вже за деякий час ми під ручку заходили до його будинку. На мою невимовну радість, яку я якомога ретельніше приховала, білява подружка мого «нареченого» так само сиділа у кріслі у вітальні, почуваючись майже господинею.

«Яка принадність», - злорадно всміхнулася про себе, але зовні була сама люб'язність.

- Лізетто? - протягнула я з «подивом». - Ти все ще тут? Мені здається, ти трохи загостювалася, час уже й честь знати.

Як перекосилося її обличчя, це треба було бачити! Я ледь не розреготалася, довелося швидко відвернутися до вікна і продовжити свою підступно-наступальну операцію, не даючи їм можливості мене зупинити.

- Ми з Грігом запланували на сьогодні романтичну вечерю, яка плавно перейде в ніч… Сама розумієш, ми довго не бачилися, скучили одне за одним… Тож твоя присутність вкрай небажана.

Принц лише відкривав рота, але сказати нічого не міг від крайнього здивування, не розуміючи, що ж сталося і чому його тиха й скромна Мишка поводиться, як справжня стерво. «Любий, ти мене ще не знаєш…»

- Що ти собі дозволяєш? - нарешті віднайшла дар мови Лізет.

- А що я собі дозволяю? - і з викликом подивилася на Олстона, але на його обличчі застигло щире нерозуміння, тому я перевела погляд на білявку. - Я поводжуся як майбутня дружина і господиня цього дому. А от що собі дозволяєш ти? І на якій підставі тут перебуваєш, і найголовніше - в якій якості?

Лізетта кипіла, мов чайник, а Гріг подавав їй якісь знаки в мене за спиною, видно, намагався заспокоїти. І лише я продовжувала веселитися.

- Чи не взяв ти, любий, Ліз до нас у служниці? - я підійшла до Принца й, поклавши руки йому на плечі, зробила невинні оченята. - Не думаю, що з неї вийде добра прислуга, вона ж лінива.

Перевівши погляд на суперницю, зрозуміла, що досягла свого. Все! Я остаточно її роздратувала, ще мить - і вона вибухне!

Дівчина фурією підлетіла до мене, готова вчепитися у волосся чи роздряпати обличчя, навіть не знаю, що саме спало їй на думку. Я згрупувалася, особливо не розраховуючи на захист нареченого. Ще невідомо, кого з нас він кинеться боронити. Втім, у його допомозі й заступництві я не потребувала, і без нього впораюся. Хай Лізетта й здорованька, удвічі важча за мене, зате я спритніша й верткіша, та й дід свого часу навчив мене самозахисту.