60

Його сиятельство обернувся і, чемно мені вклонившись, сказав, що його візит добіг кінця, а ще щось додав, але далі я вже нічого не чула - у голові зашуміло від пережитого полегшення.

Вони нічого не знайшли. Ай та дідусь! Ай та молодець! Його схованки, як і раніше, залишалися неприступними. Від цього я прийшла у справжній захват і так розслабилася, що, прощаючись із герцогом, усміхнулася йому своєю найчарівнішою усмішкою. Він на мить завмер, а моя усмішка повільно перетворилася на належну в таких випадках ввічливу. Його очі спалахнули якимось дивним світлом, а моє серце пропустило удар. Невже я себе видала таким дитячим проявом радості? Герцог нічого не сказав, лише легко торкнувся губами моєї долоні й стрімко вийшов за двері.

А я, здається, навіть дихати перестала - тілом прокотилася паралізуюча хвиля страху. Так довго й упевнено тримати себе в руках, грати ненависні мені ролі й у самий останній момент видати себе безглуздою радістю. Мене одночасно охопили злість, досада й образа. «А може, він нічого не помітив? Або помітив, але не здогадався про причину мого веселого настрою?» - спробувала я себе заспокоїти. - «Ні, цей гад усе бачить і все помічає…»

Не ворушачись, я дивилася на зачинені двері в якомусь задушливому заціпенінні, а в голові й далі роїлися думки. Дивно, що вони нічого не знайшли. Ні, я безмежно рада цьому факту, але це дуже дивно. Невже в Таємній канцелярії немає людей, здатних відшукати схованку? Зізнатися чесно, я навіть відчула певне розчарування. От приведи мене до будь-якого будинку - і я з легкістю та точністю вкажу, де саме знаходиться сейф чи якесь інше сховище. А зайшовши до кімнати, точно скажу, у якій стіні заховані коштовності або гроші. Невже ця здатність у мене унікальна? Тоді чому дідусь нічого не говорив? Напевно, щоб я не зазналася, а й далі розвивала своє вміння. І він справді мене тренував. Ми з ним обійшли стільки будинків, що я вже й не пригадаю їхньої точної кількості. І, проникаючи до кожного з них, він запитував:

- Ану ж бо, Лисонько, з якого боку монетки?

Я заплющувала очі й показувала пальчиком. Спочатку не завжди правильно, але з кожним днем вгадувала все точніше, а потім і зовсім почала йти просто туди, куди вело мене внутрішнє чуття. Відчиняти будь-які замки я навчилася майстерно, знову ж таки завдяки дідусеві. Іноді ми вичищали сейфи до останньої монети, іноді просто йшли геть, а одного разу, відкривши чергову схованку і побачивши пил, що вкривав її внутрішні стінки, дідусь поклав туди кілька золотих. Тоді він сказав мені, що ми - благородні розбійники і не грабуємо бідних та порядних людей, а забираємо нечестно нажите у жадібних, злих і злочинних людей.

Коли чиїсь руки лягли мені на плечі, вириваючи із задумливості, я навіть підскочила від несподіванки.

- Гріг? - скрикнула я, обернувшись.

- Що з тобою? - здивувався Принц.

- Нічого, - думки гарячково заметушилися, підшукуючи пояснення моїй схвильованості. - Просто герцог… така страшна людина… - ледве вичавила з себе.

Нехай краще думає, що я боягузка, ніж запідозрить недобре.

- Справді? А мені здалося, що ви знайшли спільну мову, я навіть приревнував свою Мишку, - і так солодкаво на мене подивився, при цьому в голосі не було жодної щирої нотки.

«Мишка» - терпіти не можу, коли він мене так називає. Та й узагалі, з дитинства не люблю цих звіряток. Якщо раніше мені це просто не подобалося, але я не наважувалася йому про це сказати, то тепер мене аж пересмикує від цього слова, адже тепер я знаю, який зміст він у нього вкладає: непоказна, сіра, безправна. Якби він кохав, то навіть таке неприємне для мене прізвисько, як Мишка, вимовляв би зовсім з іншою інтонацією, і я, певна, відчувала б зовсім інші емоції та почуття.

Гріг раптом обійняв мене, його руки ковзнули по спині вниз.

- Я так скучив, - і потягнувся до мене губами.

Укотре за сьогодні до горла підступила нудота. «Ні, я б не змогла жити тим життям, яке Принц мені приготував! Ніколи б не змирилася з іншими жінками в ліжку мого чоловіка!» У цьому я не мала жодних сумнівів. А от Гріг дуже помилився з вибором нареченої: станься все інакше і дізнайся я про його кобелячу натуру вже після весілля, все одно не дала б йому спокійно жити. «Час припиняти цей балаган», - у голові миттєво народилася ідея, і хоч вона ще не встигла оформитися в щось більш-менш визначене, я почала діяти.