59

Куди це мене понесло і з чого я так відверто заговорила з очільником Таємної канцелярії, я й сама не могла зрозуміти. Чомусь у його присутності в мені прокидаються якісь невідомі раніше емоції та почуття, і найголовніше з них - дух протиріччя. Хочеться йому зухвало відповідати й перечити, хоча за своєю природою я людина мирна. І мені зовсім байдуже, що в цю мить маю грати роль сірої мишки - непомітної та безмовної. Он як Принц на мене позирає, не може зрозуміти, що сталося з його досі такою мовчазною й покірною нареченою. Ну, нічого, нехай похвилюється, мені вже остогидла ця роль, час покінчити з передвесільним фарсом. А раптом, зрозумівши, що я не така вже й смиренна та мила, він сам відмовиться від одруження зі мною. Озираючись назад, розумію, що поруч із Грігом я не була собою, моє закохання змінило мене до невпізнання - я стала тихою й скромною, боялася зайвий звук видати, ловила кожне його слово й беззастережно вірила всьому, що він говорив, втратила власну думку і саму себе також.

Так, кохання зробило з мене цілковиту дурненьку, з якої можна не просто мотузки вити, а й мереживо виплітати. Якою ж противною була мені та колишня я сьогоднішній! На майбутнє - жодного кохання, тільки холодний розум і тверезий глузд.

- Ви вважаєте, що жіночі романтичні книги шкідливі? - долинуло до мене крізь рій власних думок.

- Звичайно! От начитаються такого юні леді, мріють про неземні почуття, загадкових лицарів і неземне кохання, а зіткнувшись із реальністю, розчаровуються в житті.

Герцог дивився на мене з насмішкою, в його погляді читалося, що він і саму мене вважає ще дитиною, яка намагається здаватися дорослою, а насправді нічогісінько не знає про життя.

- Ви міркуєте, як… - він витримав паузу, мабуть, не міг підібрати відповідник до слова «старенька», - леді, розчарована життям.

Я вже було відкрила рота, щоб гідно відповісти, але в розмову несподівано знову втрутився Гріг.

- Марі просто засмучена подіями сьогоднішнього дня і, як усі жінки, трохи перебільшує. Щойно ми одружимося, її розчарування життям мине. Їй буде зовсім не до цього, - і таким масним поглядом мене «обдарував», що аж занудило.

Я нічого не відповіла на його витівку, навіть спробувала вичавити з себе усмішку.

- Отже, ви не любите романів і віршів. Тоді чим же цікавиться юна леді? - порушив затягнуте мовчання герцог, тим самим рятуючи мене від незручної ситуації.

- Математикою. Чітка й логічна мова цифр. Вона мені ближча, без облуди й обману.

- Не погоджуся з вами, навіть ця наука не обходиться без обману й нелогічності.

В очах його світлості промайнули пустотливі іскринки.

«Та він просто розважається! Спілкування зі мною для нього - забава, спосіб згаяти час», - раптом зробила я не надто приємне для себе відкриття.

Накотила така злість. Гаразд, нехай повеселиться, ця бесіда відволікає мене від думок про обшук і не дозволяє страху взяти наді мною гору.

Хто я в його очах? Дурненька дівчинка, яка не має ні краси, ні титулів, але забавляє своєю безпосередністю.

Образа надала мені сил, і я кинулася відстоювати свою точку зору, забувши, що маю справу з найрозумнішим, найдосвідченішим і найпідступнішим співрозмовником. Ми так захопилися, що втратили лік часу. Я перестала хвилюватися, страх зовсім відступив, а герцог, здавалося, отримував щире задоволення від нашої суперечки.

Текст у літературній українській мові з акуратною редактурою та без зміни авторського стилю:

Однак про присутність Принца ми теж зовсім забули, та й він не виявляв до нас ані найменшого інтересу і, здається, навіть задрімав, рівномірно погойдуючись у зручному кріслі-гойдалці. А ми з герцогом немов загубилися в часі й просторі. У якийсь момент я несподівано для себе зрозуміла, що розглядаю свого опонента з неприхованою цікавістю і, зачарована його голосом, вся сяю у відповідь на його усмішку.

Щойно до мене дійшло, що відбувається, мене знову охопив жах. Може, чутки про нього правдиві, і глава Таємної канцелярії справді володіє магією, чи така вже сила його чарівності?! Адже зовсім не красень, зросту середнього, вдягається здебільшого скромно, не виставляючи напоказ свої статки, словом, з першого погляду й не скажеш, що він герцог. Але стільки в ньому внутрішньої сили, твердості характеру, така владність, що всі - від шляхетних панів до простолюдинів - підкоряються йому беззаперечно. На додачу до цього образу - легка іронічна напівусмішка, що майже не сходить з обличчя, і пильний погляд, який зазирає просто в душу. Є в ньому щось магнетичне. Недарма ж половина жіночого населення нашого міста божеволіє від нього. «Ні, я ніколи не поповню їхніх лав», - твердо вирішила для себе.

Усмішка так і застигла на моєму обличчі, ще трохи - і вона ризикувала перетворитися на перелякану гримасу. Мої роздуми перервав наполегливий стукіт у двері. Я з полегшенням видихнула. До кабінету увійшов помічник герцога, щось прошепотів йому на вухо, а я завмерла в очікуванні вироку.