57

Аден Оуен був сумлінним і відповідальним працівником, а ще відзначався аналітичним складом розуму й безмежно любив розшукову справу, так само як і сам Саблер. Саме на ґрунті цієї любові чоловіки й потоваришували. Майже одразу після цього граф Оуен став правою рукою очільника Таємної канцелярії, і згодом про це не пошкодував ані один, ані другий.

- Зачекай, - спробував виправдатися Аден, - але ж я не виходив ні на секунду. Навіть їжу йому замовив через чергового.

- І що ж ти йому замовив? - не приховуючи іронії, запитав Саблер.

- Худющий він такий, самі очиська, шкода стало, - винувато промовив граф. - Та я визирнув у коридор лише на секунду й гукнув чергового.

- Очиська, кажеш, - герцог підійшов і, заспокоюючи, поплескав графа по плечу. - Схибив ти, друже мій, визнай це.

Той лише винувато опустив голову.

Несподівано герцог підняв руку й помахав перед очима помічника золотим кишеньковим годинником.

Обличчя Адена витягнулося від подиву.

- Звідки в тебе мій годинник? - щиро здивувався він.

- Мені знадобилося всього кілька секунд, щоб витягнути його в тебе.

- Але як ти це зробив? - із непідробним захватом запитав Оуен у друга, повертаючи свою цінність до кишені.

- Так само, як той хлопчисько поцупив конверт. Ти часом буваєш надто довірливим, а довіряти можна лише самому собі. Запам'ятай це. Ну, раз це твій промах, то ти й займешся тим шибеником. Чує моє чуття, хлопчина багато чого може нам розповісти про Лисицю. Тільки будь обережний, не сполохай. Думаю, це був Шкет, і він напряму виведе нас на руду злодійку.

Наступного дня я прокинулася пізно. Учорашня ударна праця з облаштування мого робочого місця зовсім вибила мене з сил, і я дозволила собі проспати майже до обіду. Коли спустилася вниз, моя невтомна Кет давно вже переробила всю денну роботу по дому й сиділа в кріслі біля вікна зі своєю незмінною вишивкою. Колись вона й мене хотіла залучити до цього корисного заняття, але, на жаль, я ніяк не могла всидіти довше ніж пів години, а якщо щось не виходило - то й того менше.

Ми щойно закінчили обідати, коли у двері постукали. Зупинивши порив Кетті схопитися з місця, я сама пішла відчиняти. На моє безмежне здивування, на порозі з букетом квітів стояв мій «наречений» і солодко усміхався. Першим поривом було зачинити двері просто перед його носом, але я вчасно згадала про свою нелегку роль зразкової нареченої й навіть дозволила себе поцілувати, долаючи раптовий напад нудоти.

Гріг увійшов, вручив квіти й зневажливо подивився на слуг, які сиділи за столом. Він не розумів і не схвалював мого доброго ставлення до них як до рівних собі. Раніше я цього зовсім не помічала, а тепер мені стало боляче за себе, за рідних. Адже якби ми справді одружилися, навіть страшно уявити, яка доля чекала б на них, знаючи його огидне ставлення до всіх, хто стоїть нижче за рангом. Сам він теж офіційних титулів не мав, якщо не рахувати злодійського прізвиська, але гроші відкрили перед ним певні можливості, і його й без того надмірна пиха зросла ще більше.

Укотре я пораділа щасливому збігу обставин, який відкрив мені очі на справжню сутність мого «коханого». Так, саме щасливому, хоча зрозуміла це далеко не відразу. Тепер залишилося лише якось скасувати весілля, а це не так уже й легко. Сумніваюся, що женишок відпустить мене просто так, адже в нього далекосяжні плани. Але в одному я була впевнена твердо - його дружиною я не стану ніколи й за жодних обставин!

Принц тим часом щось розповідав про те, як скучив, проникливо дивився мені в очі, а я бачила й чула лише фальш цих ніжних поглядів і слів. Усміхалася йому у відповідь і навіть щось говорила, але мені хотілося якнайшвидше забрати свої руки з його долонь. Настільки огидною стала для мене ця людина.