56

Та що там другові, він навіть самому собі не хотів зізнаватися, що просто бажає побачити її ще раз, і всі ці облави на рудоволосих красунь були влаштовані саме з цією метою. Це незрозуміле бажання навіть трохи відсунуло на другий план упіймання Лисиці. Думку про те, що це може бути одна й та сама дівчина, він уперто відганяв геть.

- Щось ти недоговорюєш, - спостерігаючи за другом, протягнув граф.

У відповідь той лише загадково всміхнувся й перевів розмову на іншу тему:

- Мене непокоїть інше - як вона пробралася на бал?! - і тут же почав обґрунтовувати свою думку: - Та дівчина, що танцювала з циганами, найімовірніше, належить до нижчого стану. Виходячи з цього, виникає питання: звідки в неї запрошення? Їх щороку надсилають лише аристократам, а також дуже багатим і шанованим громадянам.

- Як і все інше - вкрала в господарів? - припустив Аден.

- Можливо. Тоді нам потрібні всі, кому були надіслані запрошення і хто з тих чи інших причин не був на балу. Треба з'ясувати причини, допитати кожного й бажано побачити невикористане запрошення.

- Нам потрібен список усіх, кому були розіслані запрошення.

- От цим ти й займися, - тут же розпорядився очільник сищиків.

Друг лише важко зітхнув, уже здогадуючись, який величезний обсяг роботи на нього чекає.

- Не можна відкидати й версію, що вона аристократка, можливо, зі збіднілого роду.

- Та яка аристократка танцюватиме вночі на ринковій площі? - обурився Аден. - А потім ще й стрибатиме по дахах.

- Безрозсудна, - засміявся герцог. - Не будемо виключати жодної можливості.

Подальший план дій вони окреслили й уже збиралися розходитися по домівках, коли Давей несподівано завмер.

- А де моє запрошення?

- Подивися в стосі листів, - махнув рукою граф.

Давей переглянув листи на столі й, не знайшовши потрібного, спантеличено подивився на друга. На обличчі того проступило щире здивування. Удвох вони ще раз усе переглянули, але листа із запрошенням на бал не було. Натомість знайшовся інший - із відбитком силуету лисиці на сургучній печатці.

Друзі переглянулися.

- Ось тобі й відповідь на питання, як вона потрапила на бал, - очі герцога перетворилися на дві вузькі щілинки.

- Не може бути! - спантеличено протягнув Аден. - Можливо, запрошення прийшло не сюди, а до твого особняка.

- Адене, завжди приходять три запрошення: сюди, до мого особняка і до заміського маєтку.

- Але як вона могла сюди проникнути? - граф усе ще не хотів вірити в те, що сталося.

- А ось це вже питання по суті, - і Давей зло втупився в друга, чекаючи відповіді.

- Ти на мене натякаєш? - образився Оуен. - Зовсім за дурня мене маєш?

- Проникнути до мого кабінету сторонній людині неможливо, - закипаючи від люті, прошипів герцог.

- Я не залишав його без нагляду ні на хвилину, а якщо й виходив, то завжди зачиняв двері. Ти ж знаєш мою обережність, я десять разів усе перевірю.

- Гаразд, не заводься, - тон очільника Таємної канцелярії трохи пом'якшав. - Але ж якось вона сюди проникла. Як?

- Зачекай, запрошення прийшло тиждень тому. За цей тиждень тут побувала сила-силенна людей, - намагався виправдатися Аден.

- Лихваря пограбували кілька днів тому, і точно такі конвертики були розіслані того самого ранку. Пригадай швидко, хто заходив того дня.

- Та нікого, - ображено вигукнув граф, але тут же взяв себе в руки й почав перелічувати події того нещасливого дня: - Я повернувся з виїзду, заповнював папери, майже до вечора просидів у кабінеті сам, потім пообідав... Стій! Приходив хлопчисько-посильний, приніс конверт.

- Оцей? - герцог провів перед носом ошелешеного помічника конвертом із відбитком лисиці.

- Мабуть, цей, - похмуро й повільно усвідомлюючи, що сталося, погодився друг.