55

Герцог опустився в крісло біля вікна й втомлено заплющив очі.

- Так, нелегка видалася нічка, - прокоментував Аден, сідаючи за стіл очільника Таємної канцелярії, і з надією в голосі запитав: - Може, вип'ємо по келиху вина?

Давей кивнув на знак згоди, і тієї ж миті на столі, наче нізвідки, матеріалізувалися два келихи. Деякий час приятелі мовчки смакували вино.

- Чому ти вирішив, що Лисиця - жінка? Може, це Лис? - запитав граф, розглядаючи відбиток із зображенням тварини на запрошенні.

- Ні, не може бути, - твердо відповів Давей.

- Чому? - спробував заперечити Аден. - Маскується під руду пройдиствітку, а що ми, по суті, про нього знаємо?

- Про неї, - герцог ковтнув вина й почав наводити аргументи повчальним тоном. - По-перше, вона добре розбирається в коштовному камінні. Не взято жодної підробки, а на подібному балу багато хто не гребує носити скельця замість справжніх прикрас.

- Насмілюся заперечити. Якраз це й говорить про те, що злодій - чоловік. Багато ти бачив жінок, які добре розбираються в камінні?

Герцог кивнув на знак згоди, але продовжив стояти на своєму:

- По-друге, усі прикраси взято, зауваж, найвитонченіші, а не найдорожчі.

- Згоден, вагомий аргумент, але...

Давей не дав йому договорити:

- І по-третє, я її бачив, - заявив він, хитро примружившись і спостерігаючи за співрозмовником.

Реакція не забарилася. Очі графа округлилися від подиву.

- Ти її бачив, і вона від тебе втекла?! - вигукнув він. - Щось мені підказує, що це було не на балу...

Саблер ствердно кивнув.

- Отже, вона водить тебе за носа вже не вперше, - продовжив Аден, не приховуючи саркастичних ноток.

Підколювати самого очільника Таємної канцелярії було одним з улюблених занять його вірного друга Адена, і він ніколи не втрачав нагоди це зробити, щоправда, лише віч-на-віч. Давей Саблер платив йому тією ж монетою.

- Втекла, - анітрохи не збентежився той, і на його обличчі розпливлася загадкова усмішка.

- Але якщо ти вже її бачив, то мав би впізнати на балу, - одразу ж висловив свій висновок граф Оуен.

- Тут, розумієш, яка заковика: бачив я її здалеку й при місячному світлі. Що можу сказати? Дівчина струнка, середнього зросту або невисока, розкішна копиця волосся, тонка талія, тут, - герцог окреслив руками в повітрі вигини жіночого тіла, - усе на місці. Шкода лише, обличчя її я не розгледів.

І Давей розповів другові історію про зустріч із таємничою лісовою німфою.

Аден слухав із дедалі більшим подивом.

- Потрібно лише зіставити зріст і статуру твоєї німфи зі зростом і статурою дам на балу, і коло пошуків суттєво звузиться, - заявив він, вислухавши розповідь.

- Хм... легко сказати. Дівчина на народному гулянні була босоніж, а на балу панянки віддають перевагу туфлям на високих підборах. Про бальні сукні й казати нічого - вони приховують усе, що тільки можна приховати, і виставляють напоказ те, чого насправді немає.

- Це так, - знову погодився граф. - Ну, а більше жодних прикмет?

- Волосся, - Давей ковтнув вина, витримуючи довгу паузу.

Його друг не витримав:

- Руде волосся? Тому ти й оголосив у розшук невисоку дівчину з рудим волоссям? Думаєш, прізвисько «Лисиця» пов'язане саме з кольором волосся злодійки? - здогадався Аден.

- Ні! - несподівано твердо промовив герцог. - Волосся в неї може бути від світло-русявого до темно-каштанового відтінку. У світлі багаття воно відливало золотом, через що образ незнайомки й здавався таким неземним.

- Тоді навіщо ми шукаємо...

Оуен здивовано розвів руками.

- Вважай це інтуїцією, - загадково відповів очільник Таємної канцелярії й заплющив очі, удаючи, що смакує вино, а сам згадував маленьку зухвалу рудоволосу дівчину, про зустріч із якою не став розповідати другові.