54

Перебуваючи все ще в розгубленості, я ще раз обвела лабораторію поглядом. І раптом питання, чому злодюжка поводився так дивно, відпало саме собою. Здогадка щодо особи злодія була неприємною, але все пояснювала. Уже тривалий час власник будинку наполягає, щоб я продала йому це приміщення. Уся будівля належить йому, і лише моя крихітна лабораторія стоїть кісткою в горлі. І людина він загалом непогана, але, видно, пообіцяли йому добрі гроші за мої невеличкі кімнатки, а з фінансами в нього зараз, схоже, сутужно. Переконати мене не вдалося, от і намагається вижити таким примітивним і нечесним способом.

Я сіла на самотній стілець посеред кімнати, і на душі стало так погано, ніби хтось напустив туди темряви. Як же неприємно розчаровуватися в людях, яким довіряв. Згадалося, як він допомагав мені спочатку, як дбав про мене й знаходив для мене пацієнтів. І зараз забрав лише гроші, мабуть, тому, що на більше совість не дозволила. Що ж, хтось залишається вірним своїм принципам за будь-яких обставин, а когось ламають обставини. Останнім часом мене спіткає одне розчарування за іншим, мабуть, дорослішаю.

Я сумно всміхнулася. Треба все ж таки продати лабораторію, щоб не штовхати людину на ще більші гріхи. Все одно вона мені не по кишені. А зілля я зможу готувати й удома, аби тільки було для кого.

Ухваливши рішення, я підвелася й зачинила всі двері. Треба буде вже сьогодні забрати все цінне й зв’язатися з господарем щодо продажу.

Повернувшись додому, насамперед швидко змила з себе всю фарбу й грим. Потім перепрятала викрадені коштовності в дідусеві схованки. Туди ж вирушив і костюм «хлопчика». Сумно подивилася на гарну бузкову сукню, в якій була на балу. Якщо її знайде герцог, інших доказів уже й шукати не доведеться, тому бажано було б її спалити. Але рука не піднялася на таку красу, і сукня послідувала за костюмом до таємної ніші.

Таким чином, сховавши всі сліди своїх злочинів, я заспокоїлася й спустилася обідати. Усі ці клопоти розпалили в мені вовчий апетит.

За обідом я була мовчазною, обмірковуючи всі події та власні вчинки. Розмову за столом вели переважно Кетті з Роджером, та час від часу долучався до бесіди новий помічник. Через свої переживання я навіть не запам’ятала, як його звати.

Закінчивши обідати, я взяла два великі кошики й вирушила до лабораторії. За один раз усього не перенесу, тому спочатку зібрала найдорожче й найнеобхідніше. Лише дорогою назад зрозуміла, що могла б залучити до цієї справи Кет - удвох ми впоралися б за один похід. Ну та нічого, мені є над чим поміркувати, а в неї й без того вдома вистачає роботи.

До лабораторії довелося ходити ще двічі, зате всі приміщення я спорожнила й прибрала за собою, підготувавши їх до продажу. Перенісши весь свій лабораторний скарб додому, я розповіла Кет про свої плани, і ми взялися разом прибирати горищну кімнату. Вирішили, що саме там найкраще місце для моєї лабораторії: якщо під час дослідів щось раптом вибухне, то знесе лише дах. Та й трави сушити там зручно.

Усю решту дня ми з Кетті прибирали, мили, чистили, приводячи до ладу мій майбутній робочий кабінет.