53

Стрімголов промчавши вулицями й провулками, я знайшла свого приятеля, який сумно привалився до старої готельної стайні. Побачивши мене, він усміхнувся, але за мить усмішка зникла з його обличчя. Насупившись, хлопець підійшов до мене. Я ще не встигла здивуватися такій різкій зміні настрою, як він зашипів, мов змій:

- Ти з глузду з'їхала! - заявив хлопчисько й із серйозним виглядом почав заправляти пасмо волосся, що вибилося, під кашкета. - Усюди нишпорять люди герцога, а ти рудою бігаєш. Узагалі страх утратила?

Мені стало смішно - він поводився, як турботливий батько, що повчає недолуге дитя.

- Більше не буду, татусю, - засміялася я, дивлячись на нього з ніжністю.

- Злючко, - ображено відповів він, але тут же усміхнувся.

Ось за що я його люблю - не вміє він ображатися й до всього ставиться з недитячою мудрістю.

- А тепер цілком серйозно - у тебе великі неприємності. Загинай пальці, - діловито почав перелічувати він. - По-перше, герцог у люті підняв на ноги всю канцелярію, по-друге, проводять обшуки в усіх більш-менш відомих злодійських схованках, по-третє - Гріга Олстона сьогодні випустили на волю.

- Хм, - протягнула я, - отже, Змій прийняв пропозицію...

- Так, і тепер на тебе полюватимуть ще й головорізи Принца.

Я скривилася так, ніби лимона з'їла.

- І останнє, - голос Шкета став іще суворішим, а це не віщувало для мене нічого доброго. - Шукають невисоку дівчину з рудим волоссям.

Мої очі округлилися від подиву, а він продовжив:

- Це ж до якої міри треба було втратити обережність, щоб засвітитися перед герцогом? - він упер руки в боки. - Припиняй безумства. Тобі треба залягти на дно й піском присипатися.

«Так, щось ти, лисичко, нині в немилості. Не мій сьогодні день. Схоже, удача вирішила, що вже награлася зі мною».

- Зрозуміла, зрозуміла. Залягу. Просто зараз повернуся додому і... - я обірвала себе на півслові й примружилася, уважно його розглядаючи. - Тобі теж поки що краще не світитися.

Він кивнув, погоджуючись. На цій невеселій ноті ми й розійшлися. Додому я добиралася вже значно обережніше, здебільшого провулками.

Коли проходила неподалік від лабораторії ба, мене чомусь потягло зазирнути всередину - раптом є якесь замовлення. Треба ж буде чимось займатися, поки «лежатиму на дні».

Замовлень не було. Я вже збиралася йти, коли помітила, що двері до приміщення прочинені. По спині пробіг холодок страху. Обережно натиснула на ручку - так і є, усе відчинене, замки не спрацювали. Здогадка змусила мене заціпеніти: поки я орудувала в бальній залі, лабораторію моєї бабусі пограбували.

Заходячи до кімнати, я навіть заплющила очі, боячись побачити порожні полиці, розбиті колби й перевернуті шухляди. Із важким серцем розплющила їх знову. На диво, довкола панували чистота й порядок, саме такі, якими я залишила їх кілька днів тому. Усі баночки й скляночки стояли на своїх місцях, трави-зілля сушилися під стелею.

Я полегшено видихнула. Перевірила найдорожчі мазі та ліки - усе виявилося на місці. То хто ж тоді сюди заліз і навіщо?

Насамкінець я відкрила скриньку з грошима за ліки - вона виявилася порожньою. Я навіть не засмутилася, там зберігалася зовсім невелика сума, адже за свої зілля я беру небагато, радше символічну плату.

Ну що ж, мабуть, злодієві потрібні були лише готівкові гроші. Це, звісно, навіть на краще, тільки дуже дивно, адже за мої трави та зілля можна було б виручити чималі кошти, тут були справді рідкісні рецепти. Найімовірніше, грабіжник просто на цьому не знався.