51

Змій відчув справжній азарт, адже Лисиця виявилася гідною суперницею.

Очільник Таємної канцелярії оживав із кожною секундою: в очах з’явився загадковий блиск, рухи ставали плавними й тягучими, а мозок працював, мов добре налагоджений механізм. Герцог ніби прокинувся після довгого зимового сну.

Таким Давея Саблера вже кілька років ніхто не бачив, але саме таким він викликав страх і трепет навіть у власного оточення.

Однак останнім часом його життя стало нудним і одноманітним. Усіх бодай трохи серйозних злочинців він давно запроторив за ґрати, а дрібніших узяв під контроль, дозволяючи їм жити, але не даючи зариватися. Подейкували навіть, що він утратив нюх і розгубив професійні навички.

Аж ні!

Руда шахрайка змусила його стрепенутися й вийти на полювання.

Тепер головне — взяти слід.

Подумки повернувшись на кілька годин назад, Давей згадував події, що передували пограбуванню. Він заплющив очі.

Ось початок балу. Усі ще стримано й манірно прогулюються з келихами в руках, ведуть тихі світські бесіди, неголосно звучить музика.

Наступна картина — пари кружляють у танці, лунають регіт і вереск злегка напідпитку гостей.

Серед усієї цієї вже захмелілої знаті яскравою плямою вирізняється молоденька дівчина з яскраво-рудим волоссям і очима кольору свіжої зелені. Вона явно потрапила на подібний захід уперше й цілком певно без відома батьків, бо не мала супроводу.

Згадавши чарівну незнайомку, герцог мимоволі всміхнувся.

Дивовижне створіння. Така щира, ніжна і водночас зухвала. Шахрайка так і не назвала свого імені. Наївна, думає, що він її не відшукає.

Шкода, що їхня зустріч виявилася такою короткою.

І треба ж було доньці графа Тамле зі своїм почтом з’явитися в найнедоречніший момент.

Аделіна була неймовірно вродливою зовні, але водночас пихатою й примхливою за характером. Свого часу Давей захопився красунею, аж поки не відчув на собі всю гостроту її стервозної вдачі.

Відтоді він намагався триматися від неї подалі.

А от вона й досі плекала надію повернути такого завидного нареченого.

Герцог розплющив очі. Взяв до рук конверт із печаткою злодійки, покрутив його в пальцях. Дістав запрошення, ще раз уважно оглянув. Частина його була спалена, і саме та, де зазначалося ім’я запрошеного. Розумна й зухвала плутовка! Цим вчинком вона показувала, що прийшла на бал відкрито, а не пробралася туди, як боягузливий злодюжка.

Саблер втупився в відбиток печатки, ніби саме в ньому ховалася розгадка загадки на ім’я «Лисиця». На думку одразу сплив образ таємничої нічної феї, що кружляла в танці на площі. Тоді йому здавалося, що її волосся у світлі багаття відливало золотом. Можливо, прізвисько «Лисиця» навіяне саме кольором волосся його власниці? Герцог замислився. Та дівчина була стрункою, тендітною, невисокою на зріст, хоча, можливо, й середнього зросту.

Сищик узявся складати протокол, але образ Лисиці не давав йому спокою. Ким могла бути злодійка на тому балу? У думках одразу виринула маленька руда дівчина. Давей навіть перестав писати, відклавши перо. Ні, цього не може бути. Вона надто юна й наївна, щоб бути Лисицею. Найімовірніше, дівчинка просто втекла з-під опіки матусі, щоб хоч ненадовго зануритися в доросле життя. Цікаво, куди вона зникла? Ледве відбившись тоді від настирливих шанувальниць, він спробував розшукати незнайомку, але вона наче розчинилася в повітрі. Можливо, матуся все ж знайшла її, забрала додому, а зухвалій утікачці добряче відшмагали різками або ж посадили під домашній арешт.