49

Моя відповідь знову викликала його сміх. Тільки тепер він уткнувся носом мені в основу шиї й тихенько сміявся, здригаючись усім тілом.

— Припиніть дихати мені в шию, у мене від цього мурашки по всьому тілу, — сіпнула я плечем, намагаючись відгородитися від герцога.

Він різко перестав сміятися й із якимось дивним виразом подивився мені в очі.

— І як же звати мою чарівну незнайомку?

«По-перше, не твою, а по-друге...»

— Моя відповідь настільки вас здивувала, що ви вирішили нарешті познайомитися? — моїй нахабності не було меж.

— Ви маєте рацію, я мав зробити це раніше, — і знову він промовив ці слова з незрозумілими мені інтонаціями. — І все ж назвіть своє ім’я.

Останнє прозвучало не як прохання, а радше як наказ, викликавши в мені дух суперечності.

— Нас не представили одне одному, а знайомитися самій із чоловіком — верх непристойності. Тож я залишуся для вас просто «чарівною незнайомкою».

Очільник Таємної канцелярії вже хотів заперечити, але танець, на його жаль і на мою радість, закінчився, і герцог із неохотою провів мене до столиків із напоями. Запросити мене ще на один танець він не наважився — це означало б не просто поставити мою репутацію під удар, а взагалі перекреслити її. Хоча, якщо вірити чуткам про його велелюбність, герцога навряд чи могла хвилювати моя репутація. Отже, була інша причина, але мене вона мало цікавила. Головне — щоб він від мене відчепився.

Щойно він випустив мою руку, я схопила келих шампанського, що стояв поруч, і добряче до нього приклалася. Герцог теж узяв напій, але пити не поспішав. Тримаючи келих у руці, він розглядав мою персону крізь його прозору грань, загадково всміхаючись.

І чого це він треться біля мене? Ішов би вже у своїх справах. А тим часом уже за північ, пора знімати коштовності. Тільки як позбутися герцога? Треба терміново щось вигадати, інакше всім моїм планам настане кінець.

Допомога прийшла звідти, звідки її зовсім не чекали. До нашої невеличкої компанії — мене, герцога і столика з напоями — плавно рухалася процесія з десятка милих дам на чолі з брюнеткою неймовірної вроди. Вона була не просто гарна — вона була втіленням досконалості! Струнка, з плавними вигинами тіла, бездоганно білою шкірою. Темно-карі мигдалеподібні очі, пухкі губки, шовк темного волосся, що м’яко спадав на плечі, — усе довершувало ідеальний образ красуні. Я захоплено затамувала подих — такою красою можна було лише милуватися.

— Давею, любий, куди ж ти зник? Ми втомилися на тебе чекати...

Від звуків її скрипучого, наче в незмащеного воза, та ще й із істеричними нотками голосу все зачарування миттєво розвіялося. Одразу стало зрозуміло, що характер у красуні той ще.

Її супутниці почали завзято відтісняти мене від герцога, а одна навіть намагалася тицьнути мене ліктем у бік. Та я виявилася спритнішою й ухилилася від гострої кінцівки. Тепер настала моя черга розважатися. Герцог як міг відбивався від настирливих панянок, намагаючись прорватися до мене, але де там. Оцих би милих дам із алебардами в руках на кордон — жоден ворог не прослизнув би непоміченим і не вирвався б із їхніх гострих пазурів. Бідолаха давно б уже послав їх куди подалі, якби не правила пристойності та етикету.