48

Тим часом герцог уважно дивився на мене, чекаючи відповіді. Його простягнута долоня й далі маячіла перед очима. Довелося вкласти свою руку в його, адже приводу відмовити, зважаючи на відсутність кавалера, у мене не було, а образити його світлість відмовою без видимих причин я не наважилася.

Він упевнено повів мене в самісінький центр зали, що відразу привернуло увагу всіх присутніх до нашої пари. Щойно залунали перші звуки музики, герцог поклав руку мені на талію, і я відчула її тепло навіть крізь тканину сукні. Тілом пробігло легке тремтіння.

Цей підступний тип якось надто вже сильно притиснув мене до себе. Спробувавши відсторонитися, я зрозуміла, що не так сталося, як гадалося: опинилася в справжніх ведмежих обіймах. Хоча ні, радше зміїних.

— Для цього танцю не обов’язково притискатися так близько, — зробила я ще одну спробу вирватися з його міцних рук. — У мене навіть можливості зітхнути немає.

Я, звісно, трохи перебільшувала, але ж треба було якось припинити це неподобство.

Герцог трохи відсторонився й зазирнув мені в очі.

— Ну що ви, кожен ваш подих приносить мені величезне задоволення, — промуркотів він, мов кіт, що смакує розлиту сметану.

— Та ви хам, ваша світлосте, — заявила я й одразу ж прикусила язика. — «Ох, дорого мені ще обійдеться ця зухвалість!»

У відповідь він якось по-хлоп’ячому безтурботно й дуже тепло розсміявся, що зовсім не в’язалося з його грізним образом. Від несподіванки я навіть рота розкрила.

— Ви мене впізнали? — здивувався герцог, зовсім не звертаючи уваги ні на мою зухвалість, ні на ошелешений вигляд.

— Та хто ж вас не знає? — знизала я плечима, констатуючи очевидний факт.

— А от я вас бачу вперше. І мене дуже інтригує те, що ви тут без супроводу.

— З чого ви вирішили, що я сама? Тут десь моя тітонька і мій наречений...

— Брешете, — перебив мене герцог. — Я певний час спостерігав за вами й не помітив поруч жодної літньої пані чи бодай особи, хоча б віддалено схожої на вашу матір або дуенью.

— Але...

— А ті телепні, які крутилися біля вас, на роль наречених аж ніяк не годяться, бо всі вони відомі ловеласи, — попередив він і одним ударом зруйнував заготовлену мною порцію брехні.

«Та й ви, ваша світлосте, недалеко від тих телепнів утекли! Думаєте, загнали мене в кут?» — подумки сердилася я на Саблера.

— А знаєте, ваша світлосте, це зовсім не ваша справа, — видала я вголос. Схоже, від злості мене остаточно покинув здоровий глузд.

А він знову розреготався.

— Зухвала маленька леді втекла з дому на свій перший бал через вікно?! — заявив, досхочу насміявшись.

— Чому це через вікно? — обурилася я одразу.

— Отже, все-таки втекла? — упіймав він мене на слові.

— Ні, нізвідки я не тікала, — відповіла я якомога твердіше. — Я вам уже пояснювала, але ви не сприйняли мої слова серйозно...

Він знову перебив:

— Це ви про нібито нареченого?

— Саме про нього, — підтвердила я з гідністю.

— І де ж він зараз? І найцікавіше — що це за чоловік, який дозволяє іншому так близько притискати до себе свою наречену?

— А-а, то ви визнаєте, що поводитеся непристойно?! — викрила я герцога й ледь не заплескала від радості в долоні.

Але він виявився слизьким, мов вуж... точніше, мов змій.

— Визнаю, що ви мені подобаєтеся і мені неймовірно приємно тримати вас у своїх руках.

Наївна, я сподівалася, що мене нічим не збентежиш.

— Ви... — я набрала побільше повітря в легені. — Ви зараз намагаєтеся мене спокусити?

— Схоже, я втрачаю кваліфікацію, — знову розвеселився герцог. — Зазвичай дами помічають, що піддалися спокусі, лише наступного ранку.

— Не дочекаєтеся!