47

Ех, моя потайна кишенька, захована в сукні, така маленька. Сюди б пару скринь і до них четвірку носіїв, щоб винести все те, що місцева знать сьогодні на себе начепила. Здається, вони влаштували змагання, хто кого перевершить за багатством прикрас і їхньою кількістю, навішавши їх на всі частини тіла, де це тільки було можливо. Навіть на щиколотках деяких дам під час руху спалахували коштовності, грайливо визираючи з-під нижнього краю сукні чи спідниці. Мені належала непроста робота — вибрати для себе найкраще.

Уявивши, який скандал вибухне після мого відходу з цього торжества марнославства, я вдоволено усміхнулася. Подобається мені дратувати герцога. Це все одно що смикати тигра за вуса, коли він сидить зовсім не в клітці й може відкусити нахабі руку. Але я не могла відмовити собі в такому задоволенні. Не знаю вже чому, але мені дуже хотілося насолити Змію, підмочити майже бездоганну репутацію найкращого нишпорки країни.

Взявши келих шампанського з найближчого столика, я від хвилювання залпом випила майже половину. Напій розлився в шлунку теплом і подарував мені таке необхідне відчуття спокою та впевненості. Поки що буду веселитися, робота почнеться пізніше, коли основна маса гостей уже буде доведена до потрібного стану підступними ігристими напоями.

Для початку я вирішила озирнутися й освоїтися. Неочікувано в мене з’явилася невеличка групка шанувальників. Пара офіцерів, милий гладкенький граф, який розважав мене жартами, і чи то віконт, чи то барон, уже добряче напідпитку, що безупинно присягався мені в коханні. Причому прибилися вони майже відразу. Я тихенько стояла в куточку, жувала виноград, запиваючи його шампанським, і розглядала прикраси на дамах, які пропливали повз мене. Першими підійшли офіцери й поцікавилися, де перебуває моя матуся, щоб вони могли попросити дозволу потанцювати зі мною. А коли з’ясували, що я цілком вільна, а мій наречений, який мене супроводжує, десь загубився в залі, трохи здивувавшись його безпечності, навперебій почали запрошувати мене до танцю.

Їхня увага запаморочила голову сильніше за шампанське. Я пурхала, мов метелик з квітки на квітку, переходячи від одного кавалера до іншого, танцюючи без утоми й кокетуючи без найменшого сорому. Так, я поводилася легковажно, вітряно, грайливо. А чому б сьогодні не повеселитися? Сумніваюся, що мені ще колись випаде така нагода порозважатися в такому великосвітському товаристві.

Несподівано мої веселощі закінчилися. Не встигнувши охолонути після чергового танцю, я вже збиралася танцювати наступний, коли біля самого вуха пролунав знайомий голос, від якого мурашки побігли спиною.

— Дозвольте запросити вас на тур вальсу, — оксамитові нотки в його голосі змусили мене здригнутися.

— Наступний танець я вже пообіцяла, — відповіла, не давши собі часу подумати, і обернулася.

Мої найгірші побоювання справдилися — переді мною стояв, простягаючи руку, сам очільник Таємної канцелярії. На ньому був темно-синій парадний мундир його відомства із золотими вишитими знаками розрізнення та оздобленням. У цій формі він був справді гарний. Якби на його місці опинився хтось інший, я б, напевно, подумала: «Який красень!» — і без жодних вагань погодилася б на вальс. Але, на жаль, навпроти мене стояв герцог із його незмінною єхидною усмішкою та холодним колючим поглядом блакитних очей.

«Ну чому?» — подумки застогнала я. — «Чому серед величезного натовпу, серед сотень найвродливіших дам, поруч із якими я виглядаю як дрібна польова квітка серед троянд, герцог помітив саме мене? Чи то злий рок мене переслідує, чи то безглуздий жарт долі. Імовірність нашої зустрічі тут була такою самою, як снігопаду посеред літа. Але вона все ж сталася...»

Зовні я лише мило всміхнулася, здивовано озираючись навсібіч у пошуках своїх кавалерів, але їх усіх наче вітром здуло. Зрадники!