46

Тепер залишилося зробити хитромудру зачіску — і образ готовий. Сьогодні я буду рудою зеленоокою красунею з тонкими рисами обличчя. Так! Безсоромно піду на це свято життя в образі Лисиці. Треба лише трохи більше гриму, щоб візуально додати собі рочків. Бо юну панянку п’ятнадцяти років (на жаль, більше мені вже не дають) не пустять на бал без супроводу.

Юним особам годиться відвідувати подібні заходи лише в присутності матусь або, на крайній випадок, дуеньй. Можна було б, звісно, агітувати на цю роль мою економку, але бідолашна зовсім не вміє грати, і, боюся, зомліє від страху.

Тепер прикраси. Як же без них? Це непристойно — з’явитися на таке свято без цяцьок! У мене, попри мою слабкість до подібних дрібничок, їх зовсім небагато. Але серед них є один особливий комплект. Це останній подарунок моїх любих дідуся й бабусі.

Я із завмиранням серця відкрила оксамитовий футлярчик. Коротенька низка добірних білосніжних перлин з оригінальною золотою підвіскою у вигляді квітки орхідеї та маленькі витончені сережки-пусети, оздоблені дрібними діамантами. Скромно, але зі смаком!

Коли мій образ був завершений, я глянула на годинник. На бал трохи запізнювалася, але це дрібниці — основне дійство почнеться лише близько півночі.

Далі довелося заради власної безпеки розіграти невеличку виставу, бо я розуміла, що, коли моя афера викриється, найкращі нишпорки Таємної канцелярії носом ритимуть землю, вишукуючи бодай якусь інформацію про нахабну Лисичку, яка втерла носа їхньому начальству.

Сховавши свій розкішний наряд під непоказною чорною накидкою з каптуром, я, не привертаючи уваги перехожих, пройшла кілька кварталів від свого будинку. Опинившись на людній центральній вулиці, одразу попрямувала до нудьгуючого візника. Побачивши його здивований погляд, мовляв, така панянка гуляє пішки, коротко пояснила, що мій екіпаж зламався в найнедоречніший момент, а я дуже поспішаю і не маю часу чекати, поки його полагодять. Пообіцявши щедру платню, забралася до карети, і ми досить швидко дісталися будівлі мерії.

Особняк у цю пізню годину весь сяяв вогнями, що надавало йому певної казковості. Я мимоволі замилувалася. До слуху долинули відгомони музики та веселощів. Що ж, розбавимо це свято життя гіркою пігулкою.

Повільно піднялася сходами, пред’явивши на вході запрошення герцога. Як і розраховувала, ніхто не вчитувався в імена на запрошеннях. Варто було мені лише дістати його з конверта, як переді мною відразу розчинили двері.

«Отже, моя зовнішність не викликала сумнівів щодо належності до вищого товариства», — доволі хмикнула подумки. «Знали б вони, кого впускають».

Пройшовши довгим коридором, я опинилася біля ще одних дверей, які так само чемно розчинилися переді мною. Тут запрошення вже не запитували, а лише з поклоном провели до величезної бальної зали.

Ледь увійшовши до приміщення, я завмерла на порозі, затамувавши подих. Шум, музика, дзвін келихів, сміх. Від розмаїття звуків і запахів мене навіть трохи приголомшило. Зала була величезною й прекрасною, тут усе було виконано з мармуру — стіни, підлога, колонади. Яскраве світло безлічі свічок відбивалося не лише в кришталі численних розкішних люстр і світильників, а й у гладенькій мармуровій поверхні зали. Це зачаровувало, надаючи всьому, що відбувалося, відтінку нереальності.

Не менше вражали своєю пишнотою вбрання присутніх панів і панянок. Багатство та розкіш нашого міста були виставлені напоказ. Але не розкішні сукні й оздоблені золотом камзоли привернули увагу трохи ошелешеної Лисички. Манливий блиск прикрас у мерехтливому світлі свічок заворожував, притягував погляд, змушуючи забути про все на світі. Дорогоцінні камені й метали прикрашали шиї дам — лебедині й не дуже, обвивали їхні зап’ястя — тендітні та не зовсім, красувалися у вушках і на пальчиках — витончених і не надто. Золото, срібло, бронза, платина, смарагди, рубіни, сапфіри, діаманти... У мене голова йшла обертом від цього достатку.