44

Забравши свою валізку, яка сиротливо чекала на мене на вулиці, я квапливо покрокувала до будинку лихваря додивлятися виставу, дорогою продовжуючи жувати смачні пиріжки. Виявляється, є й у цій непривітній будівлі дуже навіть симпатичні люди. Я всміхнулася, згадавши про мого нового знайомого. І як він тільки може працювати із Саблером? Спогад про герцога стер усмішку з мого обличчя. Те, що його підлеглі трохи задобрили мене пиріжками, не виправдовує голову Таємної канцелярії, який надумав раптом влаштувати полювання на милу лисичку. Ще й Гріг двічі зрадник, серце знову боляче стиснулося. Не буду думати про нього!

Дібравшись до потрібної адреси, розшукала очима Шкета. Той сидів на перевернутій бочці й із задоволеним виглядом попихував своєю незмінною люлькою. Від їдкого тютюнового диму він мружив свої зовсім дитячі очі. Однак якщо в них зазирнути, то ця ілюзія одразу ж зникне - скільки там мудрості й життєвого досвіду. Так, на вулиці діти швидко дорослішають...

Вигляд він мав хитрий і загадковий, наче був постановником дійства, що розгорталося на протилежному боці вулиці. Підійшла, сіла поруч із ним на свою валізку й мовчки простягнула йому пакунок із пиріжками, що лишилися. Хлопчак тут-таки загасив люльку - чи то з ввічливості до мене (знає, бестія, що терпіти не можу запах диму), чи то з любові до випічки.

- Як тут? - запитала, умощуючись зручніше.

- А, - махнув він рукою, відкусивши пиріжок, і заплющився від задоволення.

Я терпляче чекала на продовження.

- Усе як засьвично. Метусьня, - витримавши паузу, промичав він, активно жуючи.

Ми якийсь час сиділи мовчки, поки Шкет нищив решту здоби.

- Ти стаєш популярною, - заявив він, коли пакунок спорожнів. - Усе місто про тебе гуде.

- Це погано чи добре?

- Як подивитися, - відповів він загадково. - Герцог лютує, а якщо герцог лютує, він спустить на тебе всіх собак, а от це вже непереливки.

Іноді пацан міркував мудро, наче древній, вибілений сивиною старий.

- Прорвемося, - запевнила я відчайдушно.

«І хто з нас старший та мудріший?»

Саме це питання світилося в очах мого вірного помічника, коли він із докором подивився на мене.

- Та гаразд тобі, - я поплескала Шкета по плечу. - Ще одна справа, і заляжу на дно на якийсь час.

- Яка справа? - хлопчак миттєво підібрався і присунувся ближче, уособлюючи собою саму лише увагу.

Такий милий, зовсім дитина, захотілося його обійняти.

- Багато знатимеш - погано спатимеш, - клацнула я його по носі й почала збиратися додому.

Шкет удав, ніби образився, та тільки ж я знаю його - він зовсім не уразливий.

- Так, - згадала я ще одну погану пригоду. - Ти тут довго не сиди, не світися. Змій і тобою активно цікавиться.

- Це з якого дива? - щиро здивувався хлопчак.

- А з того, що тієї ночі за нами власною персоною зволили ганятися, - це я здогадалася лише зараз, і дивна пропозиція герцога стала зрозумілою і водночас страшною.

- Та ну?! - не повірив він.

- Ось тобі й «ну»! Він мені сьогодні пропозицію зробив, від якої складно відмовитися.

- Що, руки й серця? - захихотів шибеник.

- Ні, здати одного малого, верткого й невловимого обірванця.

Хлопчина зрозумів мене з пів слова, різко споважнівши.

- Гааад, - зло протягнув він.

- Гад, - погодилася я, важко зітхнувши.

Ми обоє усвідомлювали, що герцогу буде нескладно знайти того, хто видасть хлопчака, все-таки Шкет був відомою постаттю у вузьких колах безпритульних. І хоча у них не заведено здавати своїх, але, як і скрізь, там теж трапляються люди, готові за невелику винагороду забути про честь і продати навіть рідну матір.

Та все ж за нього я була спокійна: відданих і чесних людей серед такої братії було набагато більше, ніж у декотрих світських колах.