43

Тільки-но як тепер відвернути увагу цього рудого? А він, як на гріх, стояв і в усі очі мене роздивлявся з виразом крайнього подиву на обличчі. Вже й не знаю, чим викликала таке.

- Е… кхм… - я вдала, ніби закашлялася, і попросила охриплим голосом: - А можна водички? Будь ласка…

Він наче прокинувся, струснув головою.

- Зараз, - і визирнув у коридор, наполовину залишаючись у кабінеті.

Він щось крикнув, але я вже не прислухалася. Це той шанс, який мені потрібен. У мене було всього кілька секунд, і не можна марнувати їх дурно. Кинувшись до столу, гарячково почала перебирати листи. І знову мені поталанило - потрібний знайшовся майже зверху. Схопила конверт, швидко запхала за пазуху й повернулася на своє місце посеред кімнати. Полегшено видихнула. Уся операція забрала зовсім мало часу, але купу нервів.

Рудий обернувся, коли я тільки-но почала приводити дихання до ладу. Залишалося сподіватися, що він нічого не помітив. Я простягнула йому конверт для герцога й додала:

- Його світлості особисто в руки, - вийшло чомусь пошепки.

- Добре, - таким самим змовницьким шепотом відповів рудий і всміхнувся.

А він, виявляється, жартівник. Іншим разом я б продовжила знайомство, а зараз мені тут затримуватися небезпечно.

Більше нічого не кажучи, обійшла його і вже відчинила двері, щоб піти, як він зупинив:

- Почекай, - і безцеремонно відсунув мене від дверей.

Ми постояли в тиші якийсь час. Я вже була почала знову нервувати, не розуміючи, що відбувається. Але тут він знову висунувся в коридор.

Звідти донеслося:

- Мілорде Адене, ось усе, що вдалося дістати.

Далі почулося якесь шелестіння, і рудий швидко повернувся назад до кабінету з пакунком у руках.

- Ось, - і простягнув мені пакунок.

Я підозріло вп'ялася поглядом у мілорда, не збираючись нічого в нього брати.

- Та бери, не бійся, - сунув він свою ношу майже під самий мій ніс, який не забарився вловити запаморочливий аромат, що йшов від пакунка.

Обережно взяла й зазирнула всередину. Пиріжки! Голова пішла обертом, а в роті заковталася слина. Я сьогодні за всіма цими справами навіть не снідала. Здивовано подивилася на рудого. Він усміхався на всі тридцять два і був дуже задоволений собою.

- Це тобі, за доставку листа, - і став підштовхувати мене до виходу.

Оце так так! Працівник Таємної канцелярії вирішив, що хлопчина голодний, тобто я, і надумав мене нагодувати.

- Дякую! - вичавила з себе знову ж таки пошепки.

- Прошу! - він засміявся і таки випровадив мене за двері.

Яка добра людина! Оце вже не думала зустріти в такому закладі настільки чуйну й душевну постать. Мені навіть соромно стало, що так провела його, адже коли виявиться пропажа, йому не переливки. Якийсь час спантеличено розглядала двері, що зачинилися за мною. Потім рука сама залізла в пакунок, витягла пиріжок і запхала до рота. Зубки впилися в здобу з такою насолодою, що я мало не застогнала від задоволення. Виходила з будівлі з набитим ротом, активно жуючи. На прощання кивнула вартовому, у відповідь він мені посміхнувся. «Так! Бувають же дива!»