42

Мій настрій тієї ж миті впав і гепнувся на землю, от просто під ґанок Таємної канцелярії. Важко зітхнувши, я вже потягнулася до валізки, як мене осяяла інша думка: а куди, цікаво, надходять листи для голови цього поважного відомства? Сумніваюся, щоб додому в його родинний особняк. Адже кажуть, він більше часу проводить саме тут, а отже…

Навіщо герцогу запрошення? Він і без нього пройде на будь-яке свято і в будь-який дім. Треба було швидко мізкувати, поки Змія немає на місці.

У той час як я вигадувала план проникнення в кабінет головного сищика, баронеса вийшла, покрутила головою в різні боки, і, видно, не угледівши нічого потрібного, сіла в карету й помчала геть.

Я вхопила один із конвертів, що лишилися від розсилки, і рвонула до входу, привертаючи до себе увагу лементом:

- Лист для герцога Саблера, особисто в руки!

«Сюди хоч іноді доставляють кореспонденцію таким робом?» - міркувала по ходу дії. - «А якщо ні? У будь-якому разі, сподіваюся, мій номер пройде».

Вартовий на дверях мене зупинив:

- Ти куди? - гаркнув він таким моторошним басом, що я підстрибнула.

- Особисто в руки голові Таємної канцелярії, - заявила поважно й тицьнула йому під ніс листа.

Він уважно оглянув конверт і кивком указав, куди йти. Тільки-но я зробила пару кроків, як він раптом мене зупинив:

- Гей, малий, залишай мені листа, герцога немає, і невідомо коли з'явиться.

- Не можу, - заявила поважно, а потім заторохтіла: - Мені треба передати особисто. Особисто - це з рук у руки. Ніяк не можна залишити у вас. Я чекатиму скільки знадобиться. Тут дуже важливі папери.

- Ладно, - він махнув рукою в бік коридору, показуючи мені напрямок.

Я тут уже бувала, тому й без нього знала куди йти, але навмисне ступала повільно, наче перебуваю в будівлі вперше.

Дібравшись до потрібних дверей, ніби в нерішучості зупинилася й посмикала за ручку. Двері до кабінету були й справді зачинені, що невисокосно. Тепер мені був потрібен той, хто їх відімкне. Важко зітхнувши - так, щоб і вартовому було чути, - присіла в коридорі навпочіпки, даючи зрозуміти, що збираюся попри все дочекатися герцога.

Довго сидіти не довелося, і я повірила, що сьогодні удача на моєму боці. Ні, герцог, звісно, не повернувся. Натомість з'явився молодий чоловік доволі привабливої зовнішності, з яскраво-рудою шевелюрою, сяючими веселощами очима й очевидно доброї вдачі, чим одразу прихилив до себе. Наблизившись, він із ходу звернувся просто до мене:

- А ти що тут робиш?

Я підвелася і вже збиралася відповісти, як мене випередив вартовий:

- Це до герцога, листа приніс.

- Особисто в руки його світлості, - повторила я потрібну фразу.

- А-а-а-а-а, - протягнув прибулець і відімкнув кабінет герцога. - Ну, заходь, чого сидіти в коридорі.

У мене від такого везіння аж дух перехопило. Це те, що мені потрібно! Увійшла й зупинилася посередині, оглядаючи допитливим поглядом обстановку. На свій величезний подив і радість побачила на столі чималу стопку листів, які явно давно не розбирали. Там обов'язково має бути запрошення на бал!