40

Прокинувшись удосвіта, я зібралася в рекордно короткі навіть для себе терміни, знову замаскувавшись під хлопчиська, і, намагаючись нікого в домі не розбудити, вислизнула надвір втілювати другу частину плану.

Спершу розшукала Шкета, а вже він за найкоротший час зібрав чи не всіх міських шибеників. Вручивши кожному пакунок з адресою й супроводивши це короткою усною інструкцією, він дав команду — і ті розбіглися в різні боки. Уже за годину вся моя «кореспонденція» була доставлена адресатам.

Лишилося лише кілька конвертів, які хлопчаки повернули мені, не знайшовши власників — чи то адреси були неправильні, чи імена з прізвищами фальшиві. Безпритульники мають дивовижну, хоч і вибіркову, порядність. Навіть якби цих безхазяйних конвертів не залишилося, я все одно була б певна — ніхто з них не привласнив чужої речі. Хоча в звичайному житті такими чеснотами вони не вирізнялися, але зі мною завжди були чесними, вважаючи своєю. А красти у своїх — то остання справа.

Моя місія була виконана. Роздавши малечі по монеті за роботу, я вирушила заробляти ці монети сама — на своє тепер уже постійне місце чесної трудової діяльності, до Таємної канцелярії.

Місто ще здебільшого спало. У повітрі витали запахи вимитих вулиць, аромати щойно спеченого хліба й свіжозвареної кави. Я вдихала на повні груди.

Що ж сьогодні буде? Цікаво буде глянути на реакцію герцога, коли йому на голову звалиться новина про нове пограбування — у домі лихваря. Мене навіть охопило дивне відчуття переваги: в ту мить здавалося, що я все зможу і все в моєму житті буде саме так, як я захочу.

Я вмостилася біля воріт головної будівлі блюстителів порядку й розклала свій скромний робочий інструмент, готуючись спостерігати найцікавішу виставу.

Невдовзі моє терпіння було винагороджене — до воріт нісся розпатланий, низенький, обвислий і опухлий чоловік. На бігу він щось вигукував — гадаю, вельми неласкаве на мою адресу. Я одразу визначила, що цей суб’єкт і є тим самим лихварем, якого я обчистила.

Він жваво влетів на ґанок і зник у надрах темної будівлі. Буквально за кілька хвилин із Канцелярії почали вибігати один за одним вартові правопорядку, потім під’їхала службова карета, і до неї завантажилися всі, хто в той момент був надворі. Останнім заліз лихвар, бурхливо жестикулюючи й лаючись направо й наліво.

Я всміхнулася — дійство мені подобалося.

Лишалося дочекатися головного героя спектаклю, і на сьогодні мій робочий день можна буде вважати завершеним. Потім піду додивлятися продовження вистави вже біля будинку лихваря. А що? Я ж не гірша за інших. Мені теж цікаво.

Герцога довелося чекати значно довше, ніж я розраховувала. Карета з його родовим гербом підкотила лише за годину. Хоча… а чого я чекала? Що він теж вискочить із будівлі Канцелярії? Напевно, живе десь за містом у розкішному маєтку — як йому й належить.

Його сиятельство поспіхом вискочив із карети. Вигляд у нього був якийсь пом’ятий, скуйовджений. Мої губи мимоволі розтягнулися в усмішці. І йому не дала поніжитися в ліжечку — мабуть, ще й відірвала від принад якоїсь чергової красуні.

«Так тобі й треба, гад повзучий! Не чіпай маленьку Лиску — і сам спатимеш спокійніше».

Герцог стрімко злетів на ґанок і зник у глибині будівлі. Я опустила голову нижче, згорбилася, притулившись до стіни, й прикрила очі.

Усе складалося якнайкраще. Тепер, сподіваюся, він забуде дорогу до мого дому. А то Кет через його візити стала надто нервовою, та й мої нерви не залізні.

Потім я згадала про Роджера й нового помічника, який мав прийти сьогодні зранку…

Саме в ту мить, коли я розмірковувала про ціни на корм для коней, на моє плече лягла важка рука.