39

Справа мала бути нескладною, тож ми не стали відкладати її в довгий ящик. Чергової п’ятниці, простеживши за лихварем до таверни й переконавшись, що в його домі нікого не лишилося, ми взялися до діла. Шкет залишився стежити за обстановкою на вулиці, а я залізла до будинку через вікно. Щоправда, клямку на рамі довелося зламати, бо всі вікна були наглухо зачинені.

Пройшовши темними коридорами, я без зусиль знайшла кабінет негідника. Місяць сьогодні був на моєму боці, сяючи так яскраво, що свічок запалювати не довелося. Швидко обвівши кімнату поглядом, зрозуміла - сейфа в лихваря немає. Не знаю, що це за здібність така, але я безпомилково відчувала, де в домі схований сейф чи таємник. Дід казав, що це вроджене, мовляв, гени постаралися. Гени, звісно, річ серйозна, але й дідусеві уроки мені багато дали. Хай там як, а місце, де господар ховав гроші й коштовності, я знайшла одразу.

Відкривши нескладний замок у столі - теж, до речі, дякуючи дідусеві, - я виявила чимало цікавого. Не довго думаючи, згорнула все до мішка. Гроші, щоправда, взяла не всі. Ми ж не звірі. Треба ж якось лихвареві далі жити. Та й нам багато не треба. Потім знайшла боргові розписки й засунула до кишені - ще знадобляться. А то раптом цьому безсоромному дядечкові спаде на думку стягувати з людей борги, адже речі, залишені йому під заставу, тепер були в мене.

Посувавши всі шухляди назад, я рушила до виходу.

Операція, як ми й передбачали, пройшла тихо й мирно. Я віддала Шкетові його відсоток у грошовому еквіваленті, і на цьому ми, задоволені одне одним, попрощалися й розійшлися кожен у своїх справах.

Але такі дріб’язкові справи мені не подобалися. Ну що цікавого в тому, щоб прийти до порожнього дому й обчистити господаря за його відсутності? Жодного азарту, нудьга. Куди веселіше обікрасти людину в її присутності, ще й мило при цьому з нею теревенити...

Ну так, що поробиш - не завжди ж веселощі.

Повернувшись додому, я висипала вміст мішечка просто на ліжко. Чого там тільки не було! Краса...

Милувалася я недовго - усе це треба повернути законним власникам. Навряд чи люди, які несли останні коштовності до ломбарду, були багатими й робили це від доброго життя. Найімовірніше, ці дрібниці були єдиним цінним, що в них залишилося. Непорядність лихваря зіграла з ним злий жарт, а я лише трохи цьому допомогла.

Перебравши папери, я до кожної розписки підібрала закладену річ. Переважно це були каблучки, сережки й годинники. Потім запакувала все у невеликі конверти. І останній штрих - запечатала їх своєю особистою печаткою. На ній була зображена лисиця. Колись дідусь зробив її для мене жартома. А тепер от знадобилася.

Навіщо я це зробила - і сама до пуття не знала. Мабуть, краще було б, якби ніхто не дізнався, чиїх це рук справа. Але я хотіла, щоб знали. І на те було кілька причин.

По-перше, якщо вже Таємна канцелярія всерйоз узялася за моє впіймання й навіть уклала таку ганебну угоду з Принцом, то я зроблю хід у відповідь - кину виклик самому герцогу.

По-друге, підніму авторитет Лиски серед людей - зайвим це точно не буде. Принца у нас не любили, а от Лисицю поважали за те, що вона не безчинствувала й карала негідників.

А по-третє... це просто весело! Люблю пустувати!

Провозилася я чи не пів ночі. Засинала щаслива й страшенно задоволена життям і собою.

А зранку треба було рознести приготовані подарунки адресатам. І зробити це раніше, ніж Таємна канцелярія дізнається про чергове пограбування.