36

Так вони й рухалися крадькома, синхронно: герцог унизу, в тіні, а дівчина - дахами, аж поки широка вулиця не скінчилася, розгалужуючись на кілька вузьких провулків. Саблер завмер біля останнього будинку, припускаючи, що тепер їй уже точно доведеться спуститися, і фея від нього нікуди не дінеться.

Так і сталося. Судячи з шерехів, дівчина спускалася вниз. Він уже хотів різко вискочити з-за рогу й наздогнати невловиму красуню, як тишу сплячої вулиці порушив чийсь голос:

- Привіт! - голос був із легкою хрипотою, ніби в підлітка, в якого щойно почав ламатися.

- Привіт! - відповіла прекрасна незнайомка, і звуки її ніжного голосу відгукнулися в душі герцога так, що тілом пробіг тремтливий холодок.

Він обережно визирнув із-за рогу.

Так і є. Перед ним відкрилася кумедна картина: його ніжна красуня сиділа на бочці, бовтаючи маленькими босими ніжками, а поруч стояв підліток років дванадцяти. Хоча герцог міг і помилитися з віком - у цих обірванців важко визначити, скільки їм років. Їхнє життя таке, що дорослішають вони надто швидко.

- Яка ж ти сьогодні гарна, аж дух перехоплює! - тим часом заявив хлопчисько.

У герцога мало очі на лоба не полізли - який нахаба! Молоко на губах ще не обсохло, а вже туди ж!

Та дівчина лише тихенько розсміялася.

- Дякую! - відповіла вона з ніжністю в голосі й насунула кавалерові кепку на очі.

- А поцілуєш? - хлопчисько зухвало всміхнувся.

- Не доріс ще, - вона вже зібралася йти.

- Стій, справа є, - спинив її шибеник. Відмова його анітрохи не збентежила.

Дівчина, яка вже спустилася на землю, знову повернулася до бочки.

- Днями Голика загребли до «душогубки»? - так серед вуличної братії називали Таємну канцелярію.

- Не вперше, - дівчина знизала плечима.

- Та так, тільки цього разу його посадили в якусь комірчину біля кабінету Змія й, схоже, просто забули про нього. Тільки Голик не з тих, до кого можна ставитися так недбало. Він дещо почув… - хлопчисько загадково замовк.

- І що ж? - пошепки запитала фея, підіграючи йому.

- Поцілуєш - скажу! - захоплено запропонував той і навіть підстрибнув, задоволений власною вигадкою.

Вона розсміялася - дзвінко й заливисто.

- Який же ти підступний, - зауважила дівчина, трохи заспокоївшись. - Або кажи, або я пішла.

- Гаразд, гаразд, я пожартував, - хитрий спокусник одразу ж здав назад і раптом став серйозним. - Голик чув, як Принц пообіцяв Змієві здати тебе в обмін на свою свободу.

Дівчина нічого не відповіла, а герцог напружився. Він знав, що Змієм називають лише одну людину - главу Таємної канцелярії, і ця розмова ставала для нього дедалі цікавішою.

- Будь обережна, Лиско, Гріг - не та людина, з якою варто мати справу.

Після цих слів обличчя глави Таємної канцелярії витягнулося. Буквально за кілька кроків від нього перебувала невловима злодійка Лисиця. Оце так удача!

- Гріг уже ділить шкуру невбитого ведмедя?!

Дівчина промовила це з таким гірким болем, що Саблер одразу зрозумів: її з Принцом пов’язують якісь стосунки, і його підла зрада означає для неї дуже багато. І ранить надзвичайно боляче.

Тієї ж миті всі плани зі зваблення прекрасної незнайомки відійшли на другий план, а на поверхню виринув професіонал розшуку.

Ще трохи - і він вийде зі свого укриття, щоб схопити злочинницю.