35

На губах герцога блукала мрійлива усмішка, але думки його були куди прозаїчнішими. Як людина, що не надто шанувала всіляку магію й не надто вірила в дива, він зараз хотів лише одного — спіймати таємничу гостю, пригорнути до себе, відчути тепло її тіла й переконатися, що перед ним справжня дівчина з плоті й крові. А далі… О, щодо подальшого розвитку подій у герцога було чимало думок…

Поки зачарований глава Таємної канцелярії віддавався мріям, танці поступово стихли, а танцівниці почали розходитися: хто сідав біля багаття, хто повертався до святкового частування. А його чарівна німфа в одну мить розчинилася в натовпі, спростовуючи думку герцога про її земне походження й змушуючи повірити в нереальність прекрасного видіння.

Не вагаючись ані секунди, Давей кинувся туди, де, найімовірніше, могла сховатися фея. Залишивши веселий натовп позаду, герцог раптом виявив, що в своєму прагненні він не сам — ще кілька чоловіків пробиралися в тому ж напрямку й явно з тієї самої причини.

У грудях утворився тугий клубок і спалахнуло шалене бажання всіх розігнати. Причому кулаками.

«Ревнощі?»

Герцог від подиву навіть зупинився — він і не підозрював, що здатний на таке почуття, та ще й щодо якоїсь простолюдинки. От уже смішно — ревнувати дівчину, з якою навіть не знайомий.

В очах інших чоловіків він побачив ті самі почуття. Вони зло перезирнулися, але, не знайшовши предмета жадання, що викликав такий сплеск емоцій, почали потроху розходитися.

Дівчина всіх їх обвела довкола пальця. У цей бік від площі вела лише одна широка дорога, і зникнути на ній було просто неможливо. І все ж загадкової красуні ніде не було видно.

Найзатятіший із переслідувачів, якщо не рахувати самого герцога, ще трохи потупцював на місці, а потім, роздратовано махнувши рукою, теж повернувся на ярмаркову площу.

Але глава Таємної канцелярії так просто здаватися не збирався — це було не в його правилах. Дівчина не могла далеко втекти. Хіба що справді була примарним створінням і просто розчинилася в нічній темряві.

Зробивши вигляд, що також іде, герцог пройшов кілька метрів у бік площі, а тоді різко звернув до найближчих будинків і, ховаючись у їхній тіні, повернувся на дорогу — саме туди, де вони втратили красуню. Причаївся.

Минуло трохи часу, і він уже вирішив, що прорахувався й чекає зовсім не там, коли в тиші нічної вулиці виразно почувся шурхіт, а за ним — тихі, обережні кроки.

Та на дорогу ніхто не вийшов.

Герцог вдивлявся в усі темні закутки. Від напруження волосся на потилиці ледь не ставало дибки. Звуки кроків він чув абсолютно чітко, але того, хто їх видавав, не бачив, хоча й мав надзвичайно гострий зір.

Цього вечора все було дивним і загадковим. І щойно він уже майже готовий був повірити в надприродне, як помітив ледь помітний силует, що ковзав уздовж краю тіні, яку відкидали дахи будинків.

Давей зітхнув із полегшенням — загадка виявилася до смішного простою.

Дівчина сховалася на одному з дахів, а коли невдалі кавалери розійшлися, не спускаючись униз, так само дахами рушила вздовж дороги. Вона перестрибувала з одного на інший граційно, мов юна сарна, благо відстань між будинками була зовсім невеликою.

Герцог непомітно, теж залишаючись у тіні, рушив за нею, тільки вже знизу.

І знову в місячному сяйві вона здавалася йому неземною, чарівною, казковою, ніби ковзала своїми маленькими ніжками просто місячною доріжкою.

Та тепер він уже не дозволить обдурити себе ефемерністю цього видіння. Якщо глава Таємної канцелярії вийшов на полювання, його не спинить і не зіб’є з пантелику така дрібниця, як заворожливе неземне марево.