34

Я легко перефарбувала волосся в яскраво-рудий колір. Образ яскравої рудоволосої красуні - моя злодійська візитівка. Зазвичай усе, що можуть пригадати свідки моїх «витівок», - лише колір волосся. А крім того, коли всі переконані, що Лиса вогняно-руда красуня, шукати її серед дівчат з іншим кольором волосся ніхто не стане. Тож, попри всю яскравість цього образу, він маскував мене якнайкраще.

Фарби я готувала власноруч. За їхньою допомогою за кілька хвилин могла стати хоч білявкою, хоч рудою, хоч пекучою брюнеткою чи взагалі синювато-чорнявою. Змивалися вони так само швидко, як і наносилися - достатньо було лише помити голову, щоправда, зі спеціальним милом. У моїй «роботі» може трапитися будь-що, і випадки потрапляння під дощ я теж передбачила.

Колір очей змінила за допомогою лінз - тепер вони стали зеленими, як весняне листя. Ще кілька штрихів «чарівного» макіяжу - і в дзеркалі на мене дивилася гарна незнайомка, у якій неможливо було впізнати мене справжню.

Бути красунею - теж справа непроста, тут без акторської майстерності ніяк. Недостатньо мати - або, як у моєму випадку, намалювати - гарненьке личко й струнку фігурку. Найважливіше інше: не лише самій повірити, що ти до нестями вродлива, а це, між іншим, теж ой як непросто, але й переконати в цьому інших. Тут треба вміти себе подати: повністю змінити ходу, звички, навіть поворот голови чи помах руки мають говорити всім навколо, що перед ними діва незрівнянної краси й справжня леді. І це я вміла. Дякую дідові. Та й уроки ба про хороші манери й правила етикету теж не минули марно.

- Гарна! - винесла я сама собі вердикт, милуючись відображенням у дзеркалі.

Доля подарувала мені дивовижну зовнішність - я можу бути непоказною і красунею, непомітною мишкою й яскравою особистістю, і кожну роль граю із захватом та куражем.

Взувши туфельки на невеликому підборі, я завершила образ чарівниці. Ще трохи покрутилася перед дзеркалом, намилувавшись собою, і вийшла з кімнати. Плавно, з грацією справжньої леді, почала спускатися сходами.

- Ах, яка красуня! - долинуло знизу.

Я опустила задертого до небес носика й перевела погляд на Роджера. Той стояв, схрестивши руки на грудях, і дивився на мене з такою розчуленою усмішкою, а в його очах світилося стільки тепла й ніжності, що в мене мимоволі виступили сльози.

- Дід би тобою пишався, - додав він.

- Дякую, Роджере, - я трохи знітилася й поспіхом змахнула сльозинку. - Тільки ж ти знаєш - це все несправжнє.

- О! Ні-ні! Леді, це якраз найсправжніше! Адже все це - теж ви.

У пориві вдячності я обійняла його. Рідніших за Роджера й Кетті в мене тепер нікого немає. Вони - моя сім’я. Найсправжнісінька.

- Біжи, веселись! - він поцілував мене у скроню й легенько підштовхнув до виходу.

Помахавши на прощання рукою, я з пустотливою усмішкою полетіла назустріч пригодам.

Увесь день тільки тим і займалася, що веселилася як навіжена. Об’їлася солодощами до гикавки, передивилася всі вистави заїжджих циркачів, випила цілий келих вина й навіть після нього примудрилася заснути в циганському наметі.

А ввечері почалося найочікуваніше й найзахопливіше - танці...

***

Герцог із завмиранням серця спостерігав за шаленими циганськими танцями, але не смагляві чорняві циганки привернули його увагу, хоч і вони були вродливі.

У самому центрі їхнього кола, мов дивовижна квітка, рухалася в такт музиці фея. Якби він вірив у казки, то з першого ж погляду зрозумів би, що перед ним якесь ефемерне створіння неймовірної краси й грації.

Її рухи були витонченими й неймовірно пластичними. Сукня ніжно-блакитного кольору вигідно вирізнялася серед строкатих циганських строїв, а хвилі яскраво-рудого волосся розліталися навколо неї живим полум’ям і в світлі багать та місяця відливали золотом, ще більше посилюючи відчуття нереальності того, що відбувалося.

Давей не міг у сутінках розгледіти її обличчя, але йому чомусь здавалося, що й воно прекрасне. У такого тендітного, ніжного, неземного створіння обличчя просто не може бути некрасивим. Не інакше як їхнє свято навідала лісова фея...