33

- Ви хочете, щоб я шпигувала для вас? - остаточно опанувавши себе, досить різко заявила я й водночас спритно визволила свої руки.

Він здивовано подивився на мене, ніби побачив уперше:

- Шпигувала? Ну що ви? У мене й у думках нічого подібного не було! - ображено мовив він.

Герцог сказав це так щиро, що я ледь не розсміялася. «Артист! Браво! Так, суперник мені дістався сильний, але й я не така проста».

- Саме це ви щойно мені й запропонували, ваша світлосте, - вигукнула я, удаючи обурення, й підвелася, аби позбутися його близькості, яка заважала тверезо мислити.

Герцог теж піднявся й підійшов до мене впритул, так що довелося задерти голову.

- Ви мене не так зрозуміли… - почав він і раптом замовк.

І я знову завмерла від переляку, тому що те, що відбилося в його очах, знову вибило мене з рівноваги. Він дивився так… так на мене ще не дивився жоден чоловік, навіть Гріг. Змій зачаровував своїм поглядом, гіпнотизував, і я почувалася кроликом перед удавом. Було таке відчуття, ніби зараз він мене обійме й поцілує. Я навіть затримала подих.

Не знаю, скільки це тривало - мені здалося, цілу вічність. У його погляді на мить майнуло здивування, але одразу ж змінилося холодом.

Потім герцог відступив, і наслання розвіялося. Я знову почала дихати. У голові ще стояв туман, але з кожною секундою він ставав дедалі рідшим.

Герцог повернувся на диван і, наче нічого й не сталося, продовжив смакувати «фірмовий» чай Кет, а я, задля власної безпеки, вмостилася в кріслі. Ми й далі говорили про Гріга, і я навіть пообіцяла, що якщо «дізнаюся щось важливе про викрадений камінь», то неодмінно йому повідомлю.

Навіщо я це пообіцяла - сама не знаю. Остаточно туман у моїй голові розвіявся лише тоді, коли за герцогом зачинилися двері, а я повільно опустилася на диван.

«Що це взагалі було? Він ще й гіпнозом володіє на додачу до читання думок?»

На душі стало так гидко. Заслабка я ще, щоб із ним тягатися.

«Спокійно! Без паніки! Запанікувати я ще завжди встигну. Треба відвернути увагу Змія від себе, зайняти його думки зовсім іншим. Щоб жодної вільної хвилинки не залишилося. Лисиця - ось хто змусить герцога побігати! Час знову явити себе світу. Пара гучних справ, повернути мій камінчик - і його світлість забуде про маленьку, бідолашну мене».

Часу хандрити немає, пора вирушати на роботу. Швидко перевдягнувшись і прихопивши свою валізку чистильника, я рушила до Таємної канцелярії.

Дорогою я несподівано для себе помітила прикрашені квітами вулиці, ошатних містян і зрозуміла, що в усій цій метушні ледь не проґавила черговий весняний ярмарок. А це ж моя найулюбленіша подія! Зазвичай я чекала на нього з нетерпінням, рахуючи дні.

Усе, боротьба з герцогом відкладається на кілька днів. Так і не діставшись свого робочого місця, я повернулася додому. Готуватимуся до свята! Решту дня я провела в приємних клопотах, узявши собі в помічниці Кетті й заразивши своїм ентузіазмом ще й її.

Наступного ранку я підскочила ще вдосвіта. В передчутті свята й веселощів настрій був чудовий.

Я вдягла шовкову сукню ніжно-блакитного кольору з широкою спідницею до щиколоток. «У справжньої леді щиколотки мають бути прикриті», - часто повторювала ба. Але я ж не леді й іду на ярмарок, де збираюся веселитися до ранку й танцювати до знемоги.

Сьогодні я вдяглася Лисою. Не варто мені, поки Гріг сидить у в’язниці, світитися на ярмарку у власному образі. Інакше, побачивши мене на святі, ніхто не повірить у версію про мою тугу за нещасним, підло обмовленим і так жорстоко підставленим нареченим. А так хотілося погуляти! На зло йому - щоб веселощами випалити весь біль із середини.

Тож рішення прийшло одразу. Лисицю ніхто не знає в обличчя, окрім вуличних шибеників, які збирають для мене інформацію. Але вони - міцні горішки, із них правду не витягнеш. Зате в поширенні легенд про таємничу й невловиму злодійку Лисицю вони справжні майстри.