32

Лише після того, як економка сервірувала столик, налила нам чаю й вийшла, герцог заговорив:

- Леді Маріон…

«Леді мене називає, хоча знає, що я не належу до аристократії і таке звертання до моєї персони зовсім недоречне. Що ж він задумав? Хоче вколоти моїм низьким становищем? Чи, навпаки, показати свою прихильність? Тонкий хід, але мені абсолютно байдуже до мого статусу. Можливо, хтось і мріє вибитися в люди та підкорити вищий світ, а мене це анітрохи не хвилює».

- Я бачив, як ви переживаєте за свого нареченого, - тим часом продовжив Змій, дивлячись на мене зі співчуттям. - Розумію, як важко напередодні весілля втратити коханого...

«До чого це він хилить?»

- Чому ж втратити? - якомога природніше обурилася я. - Він же ні в чому не винен. І вам, ваша світлосте, це чудово відомо.

- Так, так, мила леді, - усе тим самим улесливим голосом продовжив він, - але його невинність ще треба довести. Саме тому я й прошу вас допомогти слідству.

- Як? - його пропозиція зовсім вибила мене з колії, а по тілу пробігли мурашки.

«Що ж він задумав?»

- Це цілком безпечно, - по-своєму зрозумів мій переляк герцог. - Від вас майже нічого не знадобиться. Лише бути уважнішою, особливо під час спілкування з друзями вашого нареченого, а висновки ми з вами зможемо робити разом. Відвідувати його особняк як офіційній нареченій вам ніхто не може заборонити…

Він ще щось говорив, а в мене в голові панував цілковитий безлад.

«Це неспроста! Цей підступний тип щось задумав! І це “щось”, боюся, вилізе мені боком. Жодна допомога йому не потрібна - це очевидно. Йому треба, щоб я постійно була в нього на очах? Чи хоче мати свою людину в злодійському середовищі? Ні, дурниця. Не може ж він не розуміти, що якою б наївною я не була, шпигувати для нього не стану. Тоді навіщо?»

Мені стало по-справжньому страшно, бо я ніяк не могла зрозуміти мотивів поведінки герцога.

Із заціпеніння мене вивело його наполегливе запитання. І, здається, повторював він його вже не вперше:

- То як? Ви згодні?

Хотілося закричати: «Ні! Ні й ще раз ні! Ви не втягнете мене у свої афери!» Але роль відданої нареченої, яка прагне визволити коханого, зобов’язувала поводитися інакше.

- Звичайно, я готова зробити все, аби витягти Гріга з в’язниці, - пафосно заявила я й гордо задерла підборіддя, хоча від власних слів самій стало гидко. Мені зовсім не хотілося брати участь в іграх Змія.

Виявляється, Кетті значно проникливіша за мене. А я переоцінила свої можливості й дарма її не послухала. Герцог - надто сильний суперник і явно не по зубах самовпевненій Лисичці. Схоже, я сама дозволила загнати себе в пастку…

У цей момент Саблер, мабуть, вирішив остаточно мене добити. Він підвівся зі свого місця, підійшов і сів поруч зі мною на диван - та так близько, що я мимоволі відсахнулася. Йому цього здалося замало, і він узяв мої руки у свої.

Я завмерла, мов соляний стовп. Здається, навіть дихати перестала, а очі від переляку, мабуть, стали величезними.

- Ви розумна дівчина, - улесливо протягнув «змій-спокусник», ніжно тримаючи мої руки й із розумінням заглядаючи в очі.

«Розумна? Та я, здається, рідкісна дурепа! І угораздило ж мене підкинути той камінь! Теж мені месниця! Треба було спочатку розійтися з Грігом, перечекати достатньо часу, а вже потім діяти. Кажуть же, що помсту подають холодною, а не дуріють ізгарячу. Сиділа б зараз не поруч із герцогом і не тремтіла б, як заячий хвостик. Мабуть, кумедно виглядає Лисиця із заячим хвостом… Що за маячня в мене в голові?»

Герцог щось говорив, але я зовсім не слухала. Я могла лише відчувати його руки, дотик яких був приємним.

«Жах! Приємним!» - від цієї думки я раптом отямилася й почала поволі закипати від злості. «Взагалі-то я - онука самого короля, і не личить мені, мов дурненькій дівчинці, так боятися цього чоловіка. От дід його не боявся, хоча й вважав гідним супротивником. Мене навчав сам король злочинного світу й завжди казав, що я дуже талановите дівчатко й далеко піду. Що мені якийсь герцог? Невже я його не проведу?!»