31

Наступний ранок почався з дежавю. До кімнати з гуркотом влетіла схвильована Кет і просто з порога вигукнула:

- Він знову прийшов!

- Хто прийшов? Навіщо прийшов? Куди прийшов?.. - прохрипіла я, перебуваючи ще в напівсні: голос мене не слухався, а мозок і поготів ще спав.

Смачно позіхнувши, я перевернулася на інший бік і спробувала сховатися від настирливої економки під ковдру, накрившись із головою. Але не тут-то було. Кетті одним різким рухом стягнула моє укриття на підлогу.

- Він! - моторошним голосом заволала вона мені мало не просто у вухо. - Герцог Лаїський! І він чекає на тебе у вітальні!

Тієї ж миті я підскочила.

- Навіщо? - приголомшено втупилася на служницю.

Та здивовано стенула плечима.

- А це вже вам краще знати, леді, - промовила вона з єхидними нотками в голосі й поважно додала: - Ви якусь гру затіяли. Попереджала ж я вас, із герцогом грати небезпечно.

Кетті завжди переходила на «ви», коли збиралася сказати якусь шпильку або вичитати мене за чергову безрозсудність, наче нашкоджене кошеня. Як же в такі моменти вона нагадувала мені мою любу ба…

- Кет, я ні в що з ним не граю! - заявила тоном, що не терпів заперечень. - Мені зараз не до ігор.

- Та не повірю я в це! Думаєте, я нічого не помічаю? Думаєте, не бачу, як ви тікаєте з дому, як очі у вас горять і як порхаєте, мов метелик?! Дитино, - перейшла вона на поблажливо-повчальний тон, - ти виросла в мене на очах. Я знаю тебе як облуплену.

- Тоді повинна знати: ще одне твоє слово - і я вибухну, - по-справжньому розсердилася я.

- Не вибухнете, - запевнила мене Кетті з нахабною усмішечкою на обличчі, а потім коротко повідомила: - Герцог унизу!

- Ну то піди й подай його світлості чаю! - наказала я, вже не приховуючи роздратування. - А я поки приведу себе до ладу.

- Слухаюсь, - блиснула очима Кет і, ефектно розвернувшись на підборах, демонстративно повільно попленталася до виходу, бурмочучи собі під ніс: - Ще чаєм цього ірода пригощай...

Щойно за нею зачинилися двері, мені стало соромно. Адже Кетті, по суті, має рацію - голову Таємної канцелярії не можна недооцінювати. Та моя натура просто не здатна жити без пригод.

«Прорвемося!» - пообіцяла я сама собі й узялася до водних процедур.

Уже за чверть години я спускалася до вітальні на зустріч із герцогом.

- Ваша світлосте, - присіла в реверансі. - Доброго ранку! - я спеціально виділила інтонацією слово «ранку». Так і кортіло додати: «І чого це ви в таку рань приперлися?» Але на обличчі, звісно, сяяла найпривітніша й найдружніша усмішка.

- І вам доброго, - герцог припав губами до моєї руки, удавши, ніби не помітив шпильки, і, не відпускаючи моєї долоні, загадково повідомив: - Леді Маріон, у мене до вас є одна пропозиція.

І такий у нього був пильний погляд, ніби намагався щось розгледіти на моєму обличчі.

«Сподіваюся, не руки й серця», - подумала я, обережно визволяючи свою кінцівку з полону, а вголос чемно запропонувала, аби виграти трохи часу на роздуми й оцінити ситуацію:

- Не бажаєте чаю?

- Із задоволенням, - одразу відгукнувся герцог.

Ніби тільки й чекала цих слів, у вітальні миттю матеріалізувалася економка з тацею в руках. Ох і вперта ж! Могла б за моєї відсутності не лише чаєм напоїти його світлість, а й нагодувати. Але вона воліла залишити його в гордій самотності чекати на мене. Хоча, можливо, так навіть краще - раптом би йому заманулося поговорити з Кет.