30

А ось наступний день виявився більш ніж результативним. Від самого ранку до мене підійшов навести лиск на свої неймовірно дорогі чоботи герцог. Я навіть завмерла на мить, а серце шалено закалатало від переляку. Гарячково заходилася чистити його взуття, намагаючись не піднімати очей. Щомиті мені здавалося, що він мене викриє. Ось ще трохи - і запитає: «Мила леді, а що це ви тут робите?»

Він кашлянув, і я здригнулася. Руки похололи й перестали слухатися. «Якщо зараз же не візьму себе в руки, станеться щось непоправне - він придивиться уважніше й розкриє обман! Що тоді зі мною буде?» Я глибоко вдихнула й видихнула, намагаючись вгамувати нерви, що зовсім розгулялися. «Треба буде пустирничку попити чи м’ятки пожувати».

Порятунок прийшов несподівано. Біля входу до Таємної канцелярії зупинилася карета, і з неї випурхнула баронеса - та сама. Здається, удача нарешті повернулася до мене обличчям.

- Ваша світлосте! - проспівала вона й присіла в такому глибокому реверансі, що навіть мені стала видна її далеко не скромних розмірів груди. - Як я рада, що застала вас на місці, - дама сяяла, мов щойно викарбувана монета.

- Баронесо Бассет! - герцог стримано вклонився у відповідь і, дотримуючись правил етикету, припав губами до простягнутої ручки.

Баронеса зашарілася, дивлячись на нього закоханим поглядом. Якийсь час панувала тиша. Мабуть, дама зовсім забула, навіщо сюди приїхала і чого їй узагалі треба від цього приголомшливого чоловіка. Я, здається, хмикнула вголос, після чого герцог, швидко розрахувавшись, відвів даму трохи далі, щоб продовжити розмову.

Шкода. Треба ж було привернути до себе увагу - тепер не чутно, про що вони говорять. Залишалося лише спостерігати здалеку за доволі кумедною сценою. Баронеса ластилася до герцога, мов кішка, а той поволі відступав до будівлі канцелярії.

Якийсь час дама продовжувала його тіснити, а я стежила, чим це закінчиться, і тихенько посміювалася. У голови Таємної канцелярії був такий вираз обличчя, ніби він об’ївся лимонів. Він намагався бути ввічливим, навіть тримав усмішку, щоправда, вона більше скидалася на вишкір. Нарешті чоловік не витримав і просто різко, досить безцеремонно розвернув баронесу до карети, ледь не заштовхавши всередину.

Я розсміялася вголос. Він озирнувся, показав мені кулак і, зачинивши дверцята карети за настирливою дамою, гукнув кучеру:

- Рушай!

І покинув «поле битви» майже переможцем.

Після того, як він мені пригрозив, стало остаточно зрозуміло: великий і страшний герцог Саблер мене не впізнав. Ба більше - прийняв за якогось шибеника. А показавши кулак, ще й записав у спільники свого хуліганського вчинку щодо дами.

Мене накрило таким полегшенням, що я присіла навпочіпки біля паркану й заплющила очі.

«Та я ж справжній майстер маскування. Дідусь точно мною пишався б».

Повернувшись додому, я віддала зароблені гроші Роджеру - нехай хоч на один день найме собі помічника. А там, дивись, я й зароблятиму краще, найму більше прислуги, і йому не доведеться в свої немолоді роки так тяжко працювати.