27

Тим часом герцог Саблер запросив нас сісти одне навпроти одного по різні боки столу, а сам улаштувався посередині. Я здивовано звела брови й невинно закліпала очима. Це німе здивування наш наглядач, звісно ж, помітив.

- На жаль, мила леді, я не можу залишити вас наодинці. Ваш наречений перебуває під слідством, - промовив він із жалем у голосі й розвів руками, хоча очі й далі насмішкувато блищали.

Я тяжко зітхнула, ніби змирившись із ситуацією, і з нотками трагізму в голосі запитала «коханого»:

- Як ти? - склала руки на столі майже в молитовному жесті.

- Марі, це якесь жахливе непорозуміння, - почав він, проникливо дивлячись мені в очі. - Ти ж розумієш, я не міг украсти той камінь. Мене підставили! Ти навіть не уявляєш, що я зараз відчуваю! - патетично завершив він і взяв мої руки у свої.

«Чому ж не уявляю? Дуже навіть уявляю, - подумала я з гіркотою. - Зрадженим. Саме так почувалася я, коли застала тебе з коханкою».

У цей момент герцог насупився. Невже й він почув фальш у голосі «Принца»?

- Але навіщо? - вигукнула я обурено. - Кому це потрібно? Невже хтось хоче зірвати наше весілля?

У очах Гріга майнули переляк і розгубленість - у цей бік він, схоже, навіть не думав. «Подумай, “любий”, а раптом це твоя коханка тебе підставила?» У душі я злорадно всміхалася, спостерігаючи за його внутрішніми потугами. Нехай тепер ці двоє самі розбираються між собою, а я подивлюся, що з цього вийде. Підступність - моє друге «я»!

Скосила погляд на герцога - зрештою, моя вистава призначалася йому теж. У його очах я прочитала легке розчарування. «Що це з ним? Невже сподівався почути в нашій розмові щось важливе?»

- Якщо ти невинний, то чому ж тебе не відпустять? - продовжила я свій балаган, грізно втупившись у представника правопорядку. - Ваша Світлосте, ви ж розумієте всю безглуздість звинувачення проти мого нареченого?

- Розумію, мила леді, - відповів він поблажливо, - але відпустити його не можу.

Я скорчила таку жалісну міну, що він, побоюючись моїх сліз, одразу поспішив додати:

- Не можу відпустити, доки не буде спіймано справжнього злочинця.

- Але ж як так? А наше весілля? - я в розпачі заламала руки.

- Не хвилюйтеся, ув’язнення вашого нареченого, - останнє слово він вимовив із якоюсь гидливістю в голосі, - не триватиме довго. Скоро ми впіймаємо винного, а поки нехай він повірить у свою безкарність і припуститься помилки.

«Не дочекаєтесь», - злорадно подумала я, а вголос пробелькотіла:

- Це так несправедливо - тримати невинну людину під арештом…

- На жаль, у цьому житті мало справедливості.

Далі ми ще хвилин десять дискутували про всесвітню змову проти «доброчесного й законослухняного» Гріга Олстона, висуваючи подекуди просто фантастичні версії. Згодом герцог заявив, що побачення завершено, і ми з Грігом почали прощатися. Я пообіцяла, що вірно чекатиму на нього, і мені навіть вдалося натурально пустити сльозу майже під завісу своєї вистави. Подумки я сама собі аплодувала. «Браво, Лисичко! Як зіграла! Молодчина!»

«Принца» відвели, із його світлістю ми теж попрощалися, і я з легким серцем, хоч і зберігаючи на обличчі невимовну муку, вибігла на вулицю.

Біль, який я відчула, побачивши Гріга, поступово танув. Із кожним кроком мені ставало легше, і що далі я віддалялася від похмурої будівлі, то кращим робився настрій. На свого колишнього я тепер дивилася зовсім іншими очима - ніби пелена спала. Його неземна врода й шляхетні манери відійшли на задній план. Лише тепер я зрозуміла, що, окрім гарненького личка, у ньому й немає нічого. Пика симпатична, а душа - гнила наскрізь… І чому я цього раніше не помічала?

Та, як то кажуть, усе, що не робиться, - на краще. Добре ще, що я зірвала маску з цього покидька до весілля, а не після. Прикро, звісно, що так безглуздо повелася на красиву обгортку, всередині якої виявилася зовсім не цукерка. Але чого тепер побиватися - нехай це буде мені уроком на майбутнє.

Отже, початок покладено, і більш ніж успішно. З поставленими завданнями я впоралася блискуче. Наступний етап мого плану - робота на ниві чищення взуття. Поглянувши в небо й усміхнувшись сонечку, я побігла додому.