26

На вході мене зустрів похмурий вартовий. Вислухавши мої плутані пояснення, він підозріло зміряв мене поглядом з ніг до голови й провів до кабінету герцога.

Я, як і належало за роллю, скромно переступила поріг і нерішуче завмерла. Очільник цього моторошного місця підвів очі на тих, хто ввійшов, - і усміхнувся. Що то була за усмішка - мене аж морозом продерло. Цей вишкір, інакше не назвеш, ніби говорив: «Попалася, пташко!» Але вже наступної миті він чемно привітався зі мною, а я у відповідь присіла в реверансі. Потім привітний господар усадив мене в крісло й так ввічливо, немов добрий дядечко, поцікавився моїм самопочуттям, а далі невимушено заговорив про погоду.

Така «світська» бесіда була мені зовсім не до душі, а от герцог, схоже, щиро нею насолоджувався - про це красномовно свідчив його задоволений вигляд. Я відповідала односкладово: «так», «ні», «ну що ви», - бо кожна його фраза звучала для мене як знущання.

Він запитував: «Чи добре ви себе почуваєте?» - а мені чулося: «У в’язниці у вас буде чудове здоров’я на казенних харчах». Казав: «Правда ж, сьогодні чудова погода, яке сонечко!» - а я чула: «У камері ви його більше не побачите». Бррр… Я труснула головою, проганяючи дурні думки. Відколи це я стала такою недовірливою? «Спокійно, Лисичко, - повчала сама себе, - не тремти, і не в таких халепах бували. Хоча ні… у таких ще не бували».

Тим часом герцог, завершивши розмови на відсторонені теми, перейшов до справи й заявив, що зараз покличе мого нареченого, і ми зможемо тут із ним поговорити. Волосся в мене на голові стало дибки. «Як це - тут? Так близько?» Я розраховувала говорити з Грігом через ґрати, перебуваючи подалі і від нього, і від герцога. А за такого розкладу чи зможу я добре зіграти?

Мабуть, усі мої переживання відбилися на обличчі, бо його світлість усміхнувся:

- Мила леді, йдучи сюди, ви, певно, уявляли темні сирі каземати, ґратовані вікна й інші моторошні атрибути.

«Ну звісно, юні леді схильні до бурхливих фантазій…»

Він зробив паузу, спостерігаючи за моєю реакцією, а потім продовжив, трохи пом’якшивши свій зверхній тон:

- Усе це, звісно, у нас є, але я в жодному разі не піддам вас такому випробуванню, тому ваше побачення з нареченим відбудеться тут.

Герцог вийшов віддати розпорядження. За час його відсутності я встигла взяти себе в руки й спробувала тверезо оцінити ситуацію. Зрозумівши, що мої емоції та щире здивування лише грають мені на руку й цілком відповідають образу маленької дурненької, я почувалася вже впевненіше.

Тієї ж миті я зробила ще одне відкриття - і ледь не задихнулася від захвату: мене тут, справжньої, не було ні краплі. Щойно я переступила поріг цього непривабливого місця - я грала. Це усвідомлення остаточно повернуло мені внутрішній спокій і впевненість у собі. Саме з таким настроєм я й зустріла Гріга.

- Любий! - із цим вигуком я кинулася до «коханого» й повисла в нього на шиї, уткнувшись носом у груди, щоб приховати усмішку.

Запала мовчанка. Мабуть, «наречений» розгубився від мого натиску.

- Марі, я так радий тебе бачити, - нарешті озвався він із дивною, не властивою йому нерішучістю й обійняв мене.

Кожне його слово було наскрізь фальшивим, навіть те, як він вимовив моє ім’я, просякнуте лицемірством. І навіть його обійми - були холодними. Він ніби обіймав воскову ляльку, а не мене - живу й справжню. Усе всередині стислося в тугий вузол від болю й образи. Як же я цього раніше не помічала? Ось уже справді - кохання сліпе!