23

- А Принц не такий дурний, щоб тримати награбоване у власному домі, правда ж? - поставила я те запитання, якого від мене й чекали.

- От саме! - вигукнув Шкет, задоволений моєю кмітливістю.

- Думаєш, його підставили? - здивувалася я «по-справжньому».

- Упевнений! Тепер Гріг у буцегарні рве й мечеться.

- То навіщо ж його посадили? Герцог теж не дурень, мав би зрозуміти, що справа нечиста.

- Цей? Цей точно все зрозумів. Та тільки йому ж у радість Принца запроторити - тільки дай привід.

- Думаєш, надовго засадив? - замислилася я, прикусивши нігтик на вказівному пальці.

«А чи вигідно це мені? І що тепер робити далі? Те, що Змій вчепився в Грігочка мертвою хваткою, - тішить, ще й як! Нехай посидить, подумає над своєю поведінкою». Я навіть не сподівалася на такий успішний фінал своєї провокації, хотіла лише трохи похитнути його авторитет, але так навіть краще. Тепер його значущість і злодійська удача під великим питанням, і відновиться він, якщо взагалі відновиться, ще дуже не скоро.

А от камінчик мій тепер треба повертати. Як він там, бідолашний, без мене…

Шкет ще щось розповідав, але я його вже не слухала. Мої думки були зайняті розробкою нового стратегічного плану під назвою «Повернення блудної “Маркізи”». Замислено розглядаючи довколишні будинки, я раптом зачепилася поглядом за вивіску взуттєвої крамниці, і план у моїй голові остаточно дозрів.

- Слухай, Шкет, у мене до тебе справа, - перебила я захопленого розповіддю хлопця на півслові.

- А-а-а! - радісно вигукнув він. - Все ж таки зацікавила тебе моя історія!

- Зацікавила, - не стала заперечувати я. - Хочу своїм ділом зайнятися, так би мовити, почати чесно заробляти копійчину.

У хлопчиська аж обличчя витягнулося - такого він точно не очікував. А я продовжила, лукаво всміхаючись і подумки рахуючи, на якій хвилині він здогадається, до чого я веду.

- Стану чистильником взуття, - зробила я якнайнаївніше обличчя. - А що? Прибуток, звісно, мізерний, зате при ділі.

Шкет усе ще дивився на мене так, ніби бачив уперше.

- А біля будівлі Таємної канцелярії є дуже зручне місце для початку моєї справи. Та й працюють там здебільшого заможні чоловіки, не пошкодують копійчини, якщо що.

Обличчя хлопця розпливлося в усмішці - таки зрозумів.

- Ну ти й… лисиця… - протягнув він із повагою.

Я лише хмикнула у відповідь, мовляв: «Так, я така».

- Можеш організувати мені все необхідне?

- Гроші є?

- Є.

- Гаразд, попитаю… за кілька днів…

- Сьогодні, - перебила я Шкета. - Мені треба сьогодні.

Він уважно подивився на мене, ніби сумніваючись, а потім, видно, щось для себе вирішив і кивнув:

- За годину тут само, - пробурмотів на ходу й швидко зник у напрямку, відомому лише йому одному.

Цю годину треба було якось убити, і я вирушила до місця своєї майбутньої роботи.

Будівля Таємної канцелярії стояла неподалік центральної міської площі. Вона була монументальна, загрозлива, зі сірого каменю й зловісними очницями вікон. Нижні підвальні поверхи займала в’язниця, куди ніколи не проникало сонячне світло. Моторошно!

Спиною пробіг холодок — не хотіла б я потрапити до цих казематів навіть на екскурсію.

Вулиця була людна, та й із самої будівлі постійно хтось виходив, хтось заходив. Чудове місце для чистильника взуття, яким я на певний час вирішила стати. На мою скромну постать, що мирно тинялася поблизу, ніхто не звертав уваги. Ще трохи поблукавши, я повернулася на місце зустрічі зі Шкетом.