21

- Ходімо, - швидко прийнявши рішення, я взяла його за брудну долоньку й потягла за собою.

- Куди, тітонько? Мені тільки копійчину… - завив ще жалібніше.

Я навіть не звернула уваги на його скиглення, тим паче що моя мета була зовсім поруч. Діставшись до старенької, яка продавала мою улюблену здобу, я відпустила його руку. Хлопчисько було смикнувся тікати, але, побачивши, що я купую смаколики, завмер у тривожному очікуванні.

Купивши кілька пиріжків із м’ясом, я сунула їх йому в руки й наказала:

- Їж!

Той миттю вхопив ласощі, мало не вихопивши їх у мене з рук.

- Найдобрішенька тітонько, довіку за вас молитимусь, - затягнув він свою пісню, задкуючи назад.

- Стояти! - я знову схопила його за рукав. - При мені їстимеш, навіть не думай тікати.

Глянув на мене зло, але пиріжок до рота запхав. За секунду від нього й сліду не лишилося, наче в бездонну прірву провалився. Другий пиріжок хлопчина сховав до кишені й насторожено глянув на мене.

- А чому другий не їси? - здивовано запитала я, адже було видно, що малий страшенно голодний.

- У мене там друг є, - невизначено махнув він рукою.

- Зрозуміло. Їж пиріжок, - безапеляційно заявила я, але він лише насупився.

Тільки коли я повернулася до продавчині, викупила майже весь лоток і вручила йому чималий пакунок зі смаколиками, хлопчисько витяг із кишені вже трохи пом’ятий і забруднений пиріжок та швиденько його з’їв.

Поглянув на мене з неприхованою цікавістю, але, не сказавши більше ні слова, розвернувся й чкурнув геть так швидко, що за кілька секунд від нього й слід прохолов. Я лише хмикнула, дивлячись на місце, де щойно стояв шибеник. Що ж, я їх розумію - безпритульні, мов вовченята: дикі, нікому не довіряють. Та й навряд чи десятком пиріжків можна заслужити їхню прихильність.

Наступна наша зустріч сталася через кілька місяців. Я ненадовго вискочила з дому по продукти й, уже повертаючись назад, почула крики з боку торгових рядів. Обернувшись, побачила, що горланить огрядна торговка фруктами. За комір вона тримала знайомого мені хлопчиська, який лише й міг, що дригати ногами, намагаючись вирватися з її цупких рук.

Швидко зрозумівши, що справа всього лише у вкраденому яблуці, я так розлютилася, що захотілося прибити цю торговку. Невже з неї збуло б від одного яблучка? Ууу, відьма!

- Скільки коштує одне яблуко? - запитала я в неприємної тітки, але та навіть не звернула на мене уваги, продовжуючи волати. Так, горлянка в неї була луджена, їй би міським глашатаєм ходити й усе місто зранку будити.

Несамовито захотілося добряче копнути її, але я стрималася й лише сильно смикнула за рукав та голосніше повторила своє запитання.

Нарешті вона звернула на мене увагу, зиркнула зло й гаркнула крізь зуби:

- Монета!

Цього мені вистачило. Швидко витягнувши гроші, я жбурнула монету на прилавок. Торговка відразу потягнулася до неї, випустивши хлопчиська, і той миттю цим скористався. Чкурнув щодуху вулицею, тільки п’яти заблищали, й зник у найближчому провулку.

Мені теж більше нічого було робити біля цієї злої торговки, тим паче що вона знову заверещала, тільки тепер уже й на мене, обсипаючи добірною лайкою. Я лише скривилася. Бувають же такі жадібні створіння, яблучка їй шкода. Та щоб вони в неї всі сьогодні ж і згнили!