19

Кілька разів глибоко вдихнувши, я піднялася на ґанок, відчинила двері й пірнула в темряву передпокою, наче в омут із головою. Дивно, я чекала метушні, галасу, хаосу. А в домі, на подив, панували тиша й спокій, ніби господар нікуди й не зникав, ніби нічого не сталося. Та це лише на перший погляд необізнаної людини. Зміни, звісно, були: мене не зустрів, як завжди, вишколений дворецький, не снували спритні слуги, зайняті хатніми клопотами. Тепер тиша здавалася зловісною, а саме житло занедбаним. Мені стало трохи соромно, і хоч я, здавалося б, вершила справедливий суд над негідником і зрадником, усе одно почувалася винною. Та каятися хотілося не перед Принцом, до нього я тепер відчувала зовсім інше: злість і жагу помсти, а перед простими людьми, що тут працювали. Про них я забула. Слуги, кухарка, дворецький - непогані люди, завжди добре до мене ставилися, і якщо вони залишаться без роботи, я відчуватиму себе зрадницею.

Ох, краще про це не думати. Що зроблено - те зроблено. Я рішуче попрямувала до вітальні, звідки долинали приглушені голоси.

З моєю появою розмови вщухли, і всі погляди звернулися на мене. Яке ж «приємне» товариство! Тут зібралися найближчі люди Принца. Була й Лізетта - розвалившись у кріслі, вона всім своїм виглядом демонструвала, хто тут господиня. Щоб болючіше вколоти, вона при мені віддала кілька розпоряджень слугам і зміряла мене зневажливим поглядом. Усередині все відгукнулося болем. Блондинка нахабно зайняла моє місце, поводилася по-хамськи, і ніхто цьому не дивувався.

І тут мене осяяло. Вони все знають про їхні стосунки і, схоже, про наші теж. Зв’язок мого нареченого з Лізеттою давній і був таємницею лише для мене. Ось чому мене тепер так відверто ігнорують. Ці люди від самого початку знали, що я для Гріга лише вигідна партія, зручне вкладення, засіб досягнення мети, безкоштовна прислуга, зрештою, але аж ніяк не кохана жінка і вже точно не бажана дружина. З моїх очей спала ще одна пелена. Не зайди я тоді до цього дому, я, мабуть, і після весілля жила б у невіданні, а всі довкола лише посміювалися б і перешіптувалися за спиною. Онука короля злодіїв стала б загальним посміховиськом! Отже, правильно я зробила, що засадила Гріга. І це він ще легко відбувся!

І все ж дивно, як я раніше не помічала їхнього ставлення до мене, усі здавалися добрими й привітними. Тепер же раптом від цього прийому повіяло холодом. Мене мовчки вивчали, приглядалися, як до дивакуватої іграшки. Який господар - таке й оточення. «Що ж, я теж не така проста, дивіться, щоб не обпеклися».

- Що сталося? - запитала я з якнайневиннішим виглядом. - Мене сьогодні зранку відвідав сам очільник Таємної канцелярії і ставив дивні запитання… - я зробила паузу, очікуючи відповіді.

Вони не квапилися ділитися зі мною інформацією, в голові кожного зараз ішла напружена робота думки. Я раптом зрозуміла їхню настороженість: «друзі» мого колишнього нареченого підозрюють у підставі одне одного. Ну точнісінько зграя гієн і шакалів! Саме з цими падальниками асоціювалася в мене ця компанія. Певно, потай тішаться з того, як усе склалося. Тепер хто перший устигне, той і займе звільнене місце. «Не поспішайте приміряти корону: з двох зол обирають менше, а для мене меншим злом усе ж лишається Гріг, яким би покидьком він не був. Це зло мені принаймні знайоме. Як засадила, так і витягну».

- З Грігом сталася неприємність, - нарешті озвався Нік, права рука Принца. - Його заарештували.

Я мовчала, чекаючи продовження. Невже вони думають, що я задовольнюся такою відповіддю? Схоже, мене тут узагалі за дурну мають. Не дивно, я й поводилася як повна дурепа. Точніше, як закохана дурепа.