17

«Гріг змінив свої смаки?! Сумніваюся. Звісно, ці чаклунські очі здатні звести з розуму й затятого циніка, але тільки не такого, як він. Швидше за все, дівчина потрапила під його чари через наївність і недосвідченість. Якби дід був живий, він би такого не допустив… Шкода дівчину…»

Усі ці думки крутилися в нього в голові під час короткого чаювання. Однак, коли він завів із нею розмову, дещо прояснилося. Вона не така вже й тендітна й беззахисна, як здалося спершу. І до того ж не настільки наївна й недалека, як намагалася здаватися. Очевидно, знання їй передавала не лише бабуся - відчувалася школа невловимого короля. Щоправда, досвіду в неї замало. Варто було трохи вибити її з рівноваги, і всі емоції одразу проступали на обличчі. Хоч і лише на кілька секунд, але й цього йому було більш ніж достатньо. Дівчина явно підготувалася до оборони, тож була спантеличена його доброзичливим тоном і галантністю. Вона ніби й відповідала чесно на його запитання, але він помітив, як кілька разів ухилилася від прямої відповіді. А коли згадала про нареченого, в її очах на мить спалахнула іскра злості. Вираз одразу змінився на невинно-ніжний - хтось інший, можливо, й не помітив би, але не він. Можливо, з часом, подорослішавши, вона й навчиться краще приховувати свої почуття, але зараз він читав її майже як відкриту книгу.

«Та все ж дівчина не така проста!» - при думці про неї його обличчя знову мимоволі освітила усмішка. - «І вона мене зачепила. Тільки чим? Хай там які в неї очі, але й цим мене не візьмеш. Та є в ній щось, щось невловиме… Ще одна загадка?»

Очільник Таємної канцелярії обожнював загадки.

***

Ледь за герцогом зачинилися двері, я шумно видихнула, дозволяючи собі розслабитися. Тіло відгукнулося дрібним тремтінням, холодок пробрався під шкіру й дістався до самих кісток. Схоже, це наслідки перенапруження. Я намацала під собою крісло й повільно опустилася в нього. У грудях наростало дивне відчуття спустошення. Ще кілька хвилин тому я була живою, щось відчувала, про щось думала, а тепер ніби все завмерло.

Я сиділа якийсь час, не ворушачись, застигнувши, мов статуя, мовчки дивлячись на двері, що зачинилися за гостем. Не знаю, скільки пробула в такому стані. Отямилася від того, що світ перед очима захитався, ніби під час землетрусу. Виявилося, що в ролі стихійного лиха виступала Кетті, яка трясла мене за плечі, намагаючись привести до тями.

- Кетті, - я підвела на неї здивовані очі й, усе ще перебуваючи десь у напівзабутті, прошепотіла:

- Це неймовірно!

Так само раптово, як накотило спустошення, воно й зникло, розтануло без сліду. І мене накрив шквал емоцій.

- Дитино моя, що з тобою? Що цей кат із тобою зробив? - заливаючись сльозами, заголосила економка. - Недарма я не хотіла йти, серцем відчувала, що його візит до добра не приведе. Не можна було залишати вас наодинці.

- Та зачекай ти, — перебила я. — Зі мною все гаразд. Мені навіть… сподобалося.

- Що? - Кетті сіла, витріщившись на мене, ніби я якесь диво дивне.

- Відчуття, які я щойно пережила, неймовірні, - провадила я, перебуваючи в повній ейфорії й не помічаючи її крайнього подиву. - Страх, збудження, захват! Не знаю, як це назвати, але в мені зараз буря, ураган: усе всередині тремтить, як у гарячці, в голові шумить, а серце то завмирає, то мчить навскач. Словом, мені ще ніколи не було так добре!

Економка сплеснула руками:

- Що ж це робиться? - тепер у її очах з’явився справжній жах.

- Кет, усе не так, як ти думаєш, - побачивши, що вона на межі істерики, я зрозуміла: треба негайно заспокоювати. - Я просто не так висловилася. Усьому виною хвилювання. Це таке відчуття, коли ніби ходиш по лезу, і, здається, мені воно подобається.

- От же ж нелюд, довів дитину до божевілля! - Кет підскочила й уже збиралася кудись бігти.

- Так, стій! - я різко підвелася, зупиняючи перелякану жінку. - Забудь усе, що я сказала. Зі мною все гаразд. Просто перевтомилася й перенервувала.

Так, ділитися своїми емоціями з Кетті не варто, вона мене не розуміє. Ще, боронь Боже, запроторить до якогось притулку для душевнохворих. Я підійшла до неї, лагідно глянула й обійняла, намагаючись заспокоїти. Здається, вдалося - економка, тяжко зітхнувши, пішла на кухню готувати мені заспокійливий чай.