16

- Я можу його побачити? - намагаючись якось виправитися, запитала я, з благанням зазираючи герцогові в очі. - Я не вірю в його провину. Хочу з ним поговорити.

- Гадаю, я зможу це влаштувати, - загадково відповів він, тоді якось поспішно підвівся і, граційно вклонившись, вийшов за двері.

Саркастична усмішка розквітла на обличчі герцога, щойно він покинув не надто гостинний для нього дім тіньового короля. Поринувши у власні думки, він затримався на ґанку, вдивляючись кудись удалечінь, не помічаючи нічого довкола.

«Отже, на арену вийшла онука короля? Ні, - відразу відкинув він це припущення. - Та й дівча зовсім не схоже на ту, якій судилося правити злодійським світом. Вона не те що не королева, навіть не пішак, її просто немає в цій грі».

Саблер знав, що онука прийомна, інакше вона навряд чи дожила б до такого віку. Спадкоємцем короля злодіїв, як і законного монарха, міг стати лише прямий родич, неважливо, хлопець чи дівчина, головне  встигнути здобути належну репутацію у своєму колі. Але спадкоємця не було, про це подбали заздалегідь. Рідна донька тіньового короля загинула разом із чоловіком за загадкових обставин, не залишивши по собі дітей. Герцог тоді був іще надто юним і далеким від розшукових справ, але й він чув цю моторошну історію. Після їхньої загибелі Голдман впав у нестямну лють: він знайшов убивць, і ходили чутки, що власноруч відправив на той світ усіх причетних. Та дітей це вже не повернуло. Така доля сильних світу цього, навіть нелегальних королів, як виявилося, не минає ця чаша. Боротьба за владу точиться не лише при дворі, а й у злочинному світі. Щоб не збожеволіти від горя, Голдман удочерив сироту.

Герцог був особисто знайомий із некоронованим королем. У його пам’яті той залишився добродушним, солідним чоловіком. Назвати його літнім чи, тим більше, старим язик не повертався. За зовнішністю неможливо було й припустити, що перед тобою гроза злодіїв та іншої подібної братії. Людина, яка не знала його, легко повірила б, що перед нею старенький-божий одуванчик. Іще з молодості цей образ усміхненого, жвавого хлопця збивав супротивників з пантелику, породжуючи в них ілюзію легкої перемоги. Насправді ж це був хижак, який майстерно користувався своїм акторським талантом і прораховував ходи на сто кроків уперед. Підсушений, жилистий, спритний. У ньому відчувалася внутрішня сила, стрижень. Його авторитет був непохитним, а слово - законом для всіх. У своїй невеликій долоні він тримав усе місто, викликаючи повагу не лише серед «колег по ремеслу», а й у Таємної канцелярії, якій, хоч як це було прикро, доводилося з ним рахуватися. І Саблер по-своєму його поважав, хоча невловимість короля й била по власному авторитету головного слідчого.

Без нього світ похитнувся, боротьба за владу стала жорстокішою. Прямих спадкоємців не було, зате претендентів на його місце, хоч відбавляй.

Герцог важко зітхнув. Чергова війна за переділ територій. І наразі жодної достатньо сильної та авторитетної людини, здатної втримати в узді таку кількість злочинних елементів, не було. «Перегризуться за владу, мов пси…»

Думки чоловіка знову повернулися до прийомної онуки Голдмана.

«Гарна дівчинка», - на обличчі герцога розлилася така рідкісна для нього усмішка. - «А очі! Такі побачиш раз, і не забудеш ніколи. Наче нічого в ній особливого й немає, але це лише на перший погляд. У натовпі її й не помітиш. Але ці очі… У них така глибина, що можна потонути. Справжній чаклунський вир».

Коли вона сьогодні з’явилася у вітальні, така маленька, тендітна, зовсім ще дитина, в ньому прокинулося бажання захистити її від жорстокого світу, хоча сентиментальність була йому зовсім не властива. До того ж не полишало відчуття, що це якась помилка. Вона не могла бути нареченою того пройдисвіта. Герцог добре знав Гріга Олстона на прізвисько «Принц» і очікував побачити поряд із ним дорослу жінку з пишними формами, досвідчену авантюристку, таку собі бойову подругу. А ця крихітка ніяк не вкладалася в подібний образ