15

- Похвальне заняття, - кивнув герцог. - Завжди хотів знати, що відбувається в подібних лабораторіях, і замовк, даючи мені можливість продовжити.

«Промацує ґрунт. Ох, хитрун! Але й ми не ликом шиті».

- О, запевняю вас, нічого аж такого цікавого, усе, як завжди, - відповіла я з милою усмішкою й заходилася читати йому цілу лекцію про зілля й настоянки, про те, як важливо дотримуватися рецептури та використовувати якісну сировину, і так далі, і тому подібне.

«Тут ти попав, дорогий герцогу! Про це я можу говорити без упину. У мене була добра школа: ба спуску не давала, та й навчання не минуло дарма, щось та й уклали в мою недолугу голову».

Щоб навіяти на герцога сонливість, я перейняла тон нашого нуднуватого викладача з лікувальних трав, ніби розмовляю з безнадійним телепнем, із повчальною ноткою в голосі. За задумом, за кілька хвилин йому мало б стати нудно, і він просто зобов’язаний був почати позіхати. Але ні, герцог слухав із щирим зацікавленням, і я раптом помітила, що й сама захопилася, змінила тон і вже давно розповідаю з неабияким ентузіазмом.

«Ох, який же він підступний тип! Знову зовсім приспав мою пильність».

Я замовкла й опустила очі. Нічого, з кожної дурниці можна витягти користь - хай думає, що перед ним недалека наївна особа, без особливого розуму. Хоча, чого гріха таїти, я саме так і поводжуся.

- Бачу, ви добре обізнані з цілительством. Де навчалися? - вкрадливо запитав очільник Таємної канцелярії.

- Так, закінчила спеціальну школу, - відповіла з гордістю й притихла.

«Ох, не подобається мені цей його лагідний тон, не подобаються ці розмови ні про що. Чому він не питає про головне? Чому досі не прозвучало жодного слова про викрадену коштовність і злодія?» Знову стало тривожно. «Він грається зі мною, як кішка з мишею, а я навіть не розумію, як поводитися. Чи це такий хід - вибити в мене ґрунт з-під ніг, заплутати, відвести вбік? Скільки ще триватиме ця мука?»

- Перепрошую, а чому ви мене про це питаєте? - таки не витримала я.

Він мовчав у відповідь, лише свердлив поглядом. За логікою, добропорядна людина не повинна почуватися винною. Я добропорядною не була, тож остаточно розгубилася, і коли вже не чекала відповіді, почула:

- Сталася дуже дивна пригода, - і знову пауза.

- Яка? - ці паузи вже починали виводити мене з рівноваги.

- Викрадено цінну річ, і в цьому підозрюють вашого приятеля.

- Нареченого, - поправила я, але він лише скривив губи в зневажливій усмішці. - І що означає «підозрюють»?

- А те й означає, що викрадену річ знайшли в нього вдома.

- У домі? - сподіваюся, я добра акторка й мені вдалося зобразити подив. - Тобто, якщо річ знайдено - злочин розкрито?

- Виходить, що так, - тихо мовив герцог, замислившись про щось своє.

- Чого ж ви від мене хочете? - ляпнула я і тільки потім збагнула, що, за ідеєю, мала б захищати свого «палко коханого» нареченого.

- Від вас? Нічого. Я дізнався все, що хотів.

Сказано це було таким тоном, що мене кинуло в холодний піт. «Жахлива людина. Більше ніколи не хочу з ним зустрічатися». Вперше мені захотілося стати на праведний шлях і сумлінно працювати в царині цілительства.