11

Мабуть, ці думки відбилися на моєму обличчі. Кетті лише жалібно схлипнула й потягнулася по хустинку, а її очі вже по вінця наповнилися слізьми. Вона давно служила в нашій родині, тож добре знала, хто такий герцог і чого від нього чекати. За своєю вразливою й слабкою натурою тепер тремтіла, мов осиковий лист, щиро переймаючись за шкуру своєї недолугої господині, тобто за мене.

Мені й самій захотілося перетворитися на тремтяче перелякане створіння, забитися під ліжко й перечекати все це. Як не дивно, але саме розгублений і безпорадний вигляд економки привів мене до тями, змусивши опанувати себе й приборкати емоції, що так недоречно накрили мене. Попри те, що Кетті була старша вдвічі, я відчувала відповідальність за її життя й безпеку. Ще раз подумки насваривши себе за дитячість учорашньої ночі, я принаймні зовні заспокоїлася.

- Приведи себе до ладу й приготуй чаю. Скажеш гостю, що я скоро спущуся, - мовила я наказовим тоном.

Та лише заперечно захитала головою, а з очей таки полилися повноводні ріки сліз.

- Кажуть, він уміє читати думки, - з жахом вичавила вона з себе й відступила до стіни. - Нам кінець!

- Кетті! - суворо гукнула я, починаючи втрачати терпіння. - Які в тебе думки? Немає там чого читати.

Це було грубо, але як інакше привести її до тями. Від моїх слів бідолашна жінка почала сповзати по стіні.

Спокійніше, не перегинай, інакше я її зовсім доконаю.

- Це цілковита нісенітниця, зараз ніхто не вміє читати думки, - додала я якомога переконливіше, хоча сама не була певна у власних словах.

- Він в-в-відчуває е-е-емоції… і завжди знає, коли йому брешуть, - не здавалася Кет, тремтячи й намагаючись говорити.

Про нього ходили подібні легенди. Чи правда це, чи ні, але його боялися й обходили десятою дорогою, особливо ті, у кого рильце, чи то пак мордочка, «в пушку», тобто такі, як я. Казали, що варто йому лише глянути на людину - і він одразу знає, винна вона чи ні. Ще нікому не вдавалося вислизнути від глави Таємної канцелярії. Навіть прізвисько в нього було моторошне - «Змій». Він так уміло обводив злочинця довкола пальця, що той сам зізнавався в усіх гріхах, навіть у тих, яких не скоював.

Але чутки - це лише чутки, та й голову на плечах треба мати. Навряд чи в наш час хтось уміє читати думки: магії в світі давно немає, а всі нинішні «читці» й провісники - звичайні шарлатани. Хіба що хтось уміє читати по обличчях чи жестах. До таких, думаю, і належить герцог. Отже, треба просто тримати себе в руках і нічим не видати своєї причетності до нічних подій. У тому, що його візит пов’язаний із «Маркізою», я не сумнівалася. Отже, Лисичко, вмикаємо актрису, і вперед! Тільки спершу треба привести Кетті до тями.

- Мені здається, все набагато простіше, - вирішивши заспокоїти бідолашну, я присіла поруч і, обійнявши її, заговорила тим тоном, яким говорять із неслухняною дитиною:

- Він просто має добрий нюх і інтуїцію, а за роки роботи навчився бачити людей наскрізь. Усе інше - байки, і я не здивуюся, якщо він сам їх і розпускає.

Побачивши по обличчю служниці, що крига відійшла й мої слова подіяли, я підвелася й узялася вмиватися.

- Запропонуй поки що його світлості чаю з твоїми фірмовими пиріжками, - продовжувала я, пирхаючи під струменем холодної води. - Вони в тебе чудові, дивись, і страшний герцог одразу подобрішає та не стане ні в чому підозрювати нас, милих дам. Та й підозрювати нас, власне, ні в чому, і змовницьки підморгнула.

Кетті трохи повагалася, але все ж пішла виконувати моє розпорядження.