9

Коли я повернулася з навчання (це бабуся наполягла на тому, щоб я опанувала цілительство, і я дотримала обіцянки, закінчивши академію вже після їхньої смерті), він зустрічав мене на вокзалі о четвертій ранку. А для цього йому довелося всю ніч мчати верхи темними нічними дорогами, і все лише для того, щоб мене побачити. Це був вчинок. Адже міг спокійно дочекатися в містечку, але ні - він приїхав. Зустрівшись, ми ще довго стояли, обійнявшись на пероні, і, пам’ятаю, якийсь пасажир, проходячи повз і глянувши на нас, хмикнув у вуса й здивовано мовив: «А кажуть, що кохання не існує!»

Ми переглянулися й розсміялися. Він привіз мене до себе додому, нагодував обідом, який приготував власноруч. Це був єдиний раз, коли він готував. Тепер зрозуміло - просто дуже хотів справити на мене незабутнє враження. А я не помічала…

Я була такою щасливою, настільки боялася його втратити, що з веселої й бойової дівчини перетворилася на тиху, майже непомітну істоту, яка дивилася на нього закоханими очима. Ніколи йому ні в чому не заперечувала, завжди намагалася зробити приємне. У ліжку, звісно, була недосвідченою, але з часом я б усього навчилася.

А він… Я застогнала. Він навіть не намагався мене нічого навчити, як це мав би робити чоловік, що кохає, він ніколи не намагався подарувати мені задоволення. Мене осяяло: «Я ніколи не була потрібна йому як жінка!!!» Це був удар нижче пояса, я зігнулася від болю. Як же соромно!

«Ну чому ж я така дурепа?» - знову звернулася до небес, але ті відповіли мовчанням.

Усередині мене почала народжуватися дика лють! Прийшло ще одне здогадування: через мене він хотів дістатися до влади! Завоювати собі місце під сонцем! А тут - онука короля, певно, ще й розраховував на велике придане. Напевно, думав, що після смерті діда мені дісталися величезні статки. Не міг він знати, що вони зникли того ж дня, як не стало діда. Зять самого короля злодіїв! Перед ним відчинилося б безліч дверей, а з часом і перспектива самому стати королем.

Ненавиджу! Як же я його ненавиджу!

Ненавиділа я тільки його, на його коханку моя ненависть чомусь не поширювалася. Та й за що її ненавидіти? Таке ж нерозумне створіння, як і я. Повелася на його солодкі слова й гарні очі.

Захотілося з нестримною силою хоч якось помститися. У голові один план змінював інший, я нервово міряла кроками смугу піску на березі, яка в місячному світлі здавалася білою.

Почухала потилицю й за звичкою засунула руки в кишені. І раптом рука натрапила на щось тверде й холодне.

Мій камінчик! Як же я про тебе, рідненький, забула?

Я піднесла його до очей у місячному сяйві. Який же він красивий! У голові миттю склався план помсти.

- Пробач, рідненький, - сказала я діамантику. - Але так треба! Я потім обов’язково тебе визволю! Не бійся, ти мій і тільки мій! - пообіцяла «Маркізі» й рішуче відправилась втілювати свій задум.

Знову переді мною дім Гріга, тільки тепер мої очі зловісно блищать, а серце завмирає в передчутті зовсім іншого. Тихо прокралася всередину,  ключі від вхідних дверей мені не знадобилися. Замки я відкривала легкою рукою звичайною шпилькою. У будинку, як і раніше, панувала тиша. Охорони немає, адже тут не бояться злодіїв. Я тихо хихикнула: красти нічого не збираюся, навіть навпаки. Підійшовши до дверей спальні, прислухалася —-жодного звуку.

«Натрудились, бідолашні. Спіть, спіть. Не стану тривожити ваш спокій!» - злорадно прошепотіла дверям і рушила до кабінету.

Він був відчинений, і ніщо не нагадувало про недавню сцену: порядок на столі  ідеальний.

«От же які, прибрали за собою!» Хоча, знаючи, наскільки педантично Гріг ставиться до чистоти, я й не сумнівалася.