4

І раптом, чи то шостим чуттям, чи тому, що довкола нього вилася зграйка панянок, чи від тієї аури владності, яка відчувалася навіть тут, я зрозуміла, котрий із чоловіків герцог. Хоча докладний опис, даний захопленою служницею, зовсім не відповідав тій постаті в залі, враження він справив. Його зовнішність залишила в моїй душі незгладимий слід.

Ні, зовні все було бездоганно: мужнє обличчя, важке підборіддя, ніс із горбинкою. Та не це вражало. Особливими були очі: насичено-блакитні, красиві, але водночас холодні, безжальні.

Він ніби відчув мою присутність, обернувся і подивився через увесь зал просто в те місце дверей, де була замкова щілина, і я за нею. Мене облило холодним потом. Здалося, що наші погляди зустрілися, але цього не могло бути - щілина надто крихітна, помітити мене було неможливо. І все ж він дивився просто мені в очі! Було відчуття, ніби мене пронизали променем світла, прочитавши при цьому всі мої думки, і про омріяний камінець також. Той пронизливий погляд привів мене в жах, я ледве не скрикнула. Інстинктивно відсахнулася від дверей так різко, що одразу гепнулася на підлогу. Добре, що на той час усі допитливі вже розбіглися. Ото вже не привертати до себе уваги… роззява! Швидко підвівшись і озирнувшись довкола, я чимдуж ретирувалася на поверх для прислуги, твердо вирішивши далі кухні й носа не висовувати. Недарма кажуть: цікавість згубила кішку.

Під враженням від тих моторошних очей я на якийсь час навіть забула про свою мету.

Та мозок мене врятував, явивши перед внутрішнім зором сяйво омріяного діаманта. Трохи згодом, опанувавши себе, я взялася до другої частини своєї операції.

Схопивши перший-ліпший глечик із вином, я з незворушним виглядом рушила до зали, потай сподіваючись, що розпорядник не зверне на мене уваги, адже форма офіціантів, які обслуговували гостей, нічим не відрізнялася від тієї, що видали мені. І ще я покладалася на свою удачу, сподіваючись, що герцог, як і решта панства, не помітить прислугу.

Крокуючи залою, я намагалася нічим не привертати до себе уваги й трималася подалі від того страшного герцога. Трюк вдався: спритно снуючи між столиками, я залишалася непоміченою, водночас не забуваючи про свою ціль. Вловивши поглядом мій діамант, точніше товсту шию, на якій він томився, я зрозуміла, що зняти камінь просто в залі не вийде, на нього з усіх боків крадькома, заздрісно позирали всі зібрані знатні дами. Якби я наважилася вкрасти його просто під час прийому, це помітили б за лічені секунди. Довелося відступити ні з чим.

Цей план виявився нездійсненним. Треба було це передбачити. На такий випадок у мене був запасний варіант. Переходимо до плану Б.

Є шанс поцупити камінь, коли баронеса збиратиметься додому. У передпокої панує напівтемрява, облич майже не видно. Можна, вдаючи з себе прислугу гардеробної, подати плащ, а далі вже справа спритності рук. Залишалося лише відволікти покоївку, що чергувала при вході, і тоді справа піде як по маслу.

Прийом затягнувся за північ, я вже клювала носом у куточку кухні, коли нарешті почула довгоочікувані слова, що гості роз’їжджаються. Миттєво підбадьорилася й зайняла зручну позицію для спостереження - за діжкою з величезною пальмою у вестибюлі. Звідси добре було видно бальну залу й гостей, які прощалися з господарями.

Об’єкт мого стеження попрямував до виходу, по дорозі з усіма прощаючись.

У передпокої видавала одяг нічим не примітна дівчина в такій самій, як у мене, на щастя, уніформі. Господарі зекономили на одязі для прислуги, що було мені тільки на руку.

Зрадівши цьому, я в потрібний момент підійшла до неї. Зі співчутливим виглядом завела розмову про тяжке життя й уже за хвилину відпустила її до дамської кімнати, пообіцявши приглянути тут.

Дівчина так зраділа, що помчала, навіть не подякувавши, а я залишилася, сподіваючись, що мою зовнішність вона навряд чи запам’ятала.

Удача була на моєму боці. За кілька хвилин підійшла нічого не підозрююча баронеса Бассет. І поки кавалер, який її супроводжував, затримався у дверях, я поспішила накинути їй на плечі дорожній плащ. Це дещо порушувало етикет - таке мав зробити супутник дами. Але надмірно випите шампанське притупило пильність, і нікому вже не було діла до протоколу. У результаті цього нехитрого маневру плащ опинився на баронесі, а діамант - у моїй руці.