Розділ 3

Так я й сиділа якийсь час, лише зрідка виринаючи зі своїх глибоких думок і прислухаючись до балачок довкола. Кухня, скажу я вам, - найкраще місце для пліток. Тут чутки народжуються, ростуть, дорослішають і вирушають у вільне плавання. Якщо хочеш знати все про господарів, зазирни на їхню кухню, дізнаєшся багато нового, цікавого й корисного, що в моїй справі особливо важливо. Тож я слухала розмови, не забуваючи при цьому старанно жувати: слідом за пиріжком у хід пішли різні наїдки, повернуті з панського столу неторканими. А нам що? Ми не горді, не хочуть панове їсти, прислузі більше дістанеться.

Знову поринувши у свої думки, я шостим чуттям відчула дивне пожвавлення навколо, ніби хтось навстіж відчинив усі двері й потягнуло протягом. Я миттю нашорошила вуха.

У центрі загальної уваги була одна з дівчат, що прислуговували за столом. Курноса, блакитноока, доволі гарненька, з тих, яких господарі-чоловіки не минають, і від того вони почуваються мало не центром всесвіту. Зараз ця вертихвістка якраз підтверджувала мою думку про подібних особин.

З її слів і захоплених вигуків натовпу з’ясувалося, що поважне зібрання зволив відвідати сам герцог Саблер.

У мені ворухнулося якесь неприємне передчуття. Десь я вже про нього чула. Я вже було хотіла спитати: «Хто це?», але вчасно себе зупинила, мене ніхто не повинен запам’ятати, навіть слуги. Адже завжди може знайтися такий собі розумник, який ляпне: «А де та дівчина, що питала про герцога?» А це вже прямий шлях до провалу.

Почувши, ким є герцог, я прикусила язика. Найгірші побоювання справдилися. Мене прошиб холодний піт, це ж треба було, щоб вилитів в голови сам голова Таємної канцелярії, гроза всіх злочинних елементів не лише міста, а, мабуть, і всієї країни. Добре, що змовчала, такий прокол усі б запам’ятали. Мені стало не по собі, навіть апетит зник. 

Тим часом усі присутні, сповнені благоговійного трепету, роззявивши роти й затамувавши подих, слухали, а покоївка продовжувала оповідати, перебуваючи в цілковитому захваті одразу від двох речей: по-перше, від того, що сама стала центром загальної уваги, і, по-друге, від самого герцога, що викликало в мене повне здивування. Поки вона з ентузіазмом першовідкривачки розписувала, який він чарівний і незрівнянний, я лише тихенько пирхала в куточку, ховаючи саркастичну усмішку в кулак.

У її очах він був неймовірно вродливий, мужній і далі за списком. Невдовзі від цих хвалебних промов цієї захопленої кокетки мене почало нудити. Та водночас дедалі більше розпирав інтерес — що ж це за писаний красень такий.

Я, звісно, чула, що герцог славиться своїми перемогами на жіночому фронті, казали навіть, що сама принцеса потрапила під його чари. Але доходили й інші чутки: до ворогів герцог був не просто жорстокий, а безжальний. Уся наша братія боялася його до тремтіння в колінах, сама згадка його імені наганяла жах навіть на найдосвідченіших. І ось ця жива легенда зараз у залі. Ех, бодай одним оком глянути…

Тієї ж миті когось відвідала така сама думка: тоненький голосок десь із іншого кінця столу мрійливо пропищав:

- От би його побачити!

- Ходімо! - відразу ж із зухвалою впевненістю запропонувала оповідачка.

- Що, серйозно можна?! - здивувалася власниця тоненького голоска, прийшовши в дикий захват.

- Авжеж! - гордо задерши голову, запевнила «зірка» кухонного зібрання, розвернулася й урочисто попрямувала до виходу.

Найсміливіші кинулися за нею, і ваша покірна слуга серед них.

Нам запропонували підглядати в замкову щілину. Народ скупчився й, відштовхуючи одне одного, зазирав у той крихітний отвір, намагаючись щось розгледіти. Я почекала, поки загальний запал вщухне і всі розійдуться по своїх справах. І лише коли в коридорі залишилася сама, припала до щілини. Огляд був, щоправда, невеликий, зате ракурс дуже вдалий. Хто ж із них герцог? Може, цей статний брюнет, чи той кремезний блондин, а може, он той шатен із військовою виправкою…