Частина 2

Соломія стояла на кухні, тримаючи в руках склянку з вишневим компотом, який вона цього ранку зварила для дітей. За вікном тарабанив шпаркий дощ з такою силою, що жінка відірвалася від своєї справи, аби подивитися на вулицю. Дерева вже втратили своє золоте листя, яке тепер лежало на землі впереміш з багнюкою та дощовою водою. Жінка виглянула на двір, хвилюючись за дітей, які мали з хвилини на хвилину повернутися зі школи. Сьогодні вона забула нагадати їм взяти з собою парасольку, за що картала себе, дивлячись на величезні калюжі, якими мають йти її діточки.

З сусідньої кімнаті пролунав сміх чоловіка, який розмовляв з кимось телефоном. Серце Соломії стиснулося у грудях, адже вона вкотре за день згадала слова сина. Тепер вона не могла навіть дивитися в очі людині, з якою прожила поруч стільки років. Коли він привітав її вранці, жінка відвернулася від нього та пішла геть з кімнати, аби не чути й не бачити зрадника. Весь день їй в голову лізли думки, про ту розмову. Вона пригадувала, як чоловік йшов кудись ввечері, повертаючись пізньої ночі, але тоді їй навіть на думку не спадало, що він може мати коханку. Може й не Мар’яна, але хтось все ж таки був, до кого він так поспішав щоразу.

Голос чоловіка знов привернув її увагу. Соломія почала дослухатися до слів, сповільнюючи дихання, аби розібрати хоч щось, про що балакав її Богдан. Як давно вона не називала його за ім’ям. Богдане, Богданчику. Дане. Жінка перестала звертатися до власного чоловіка, говорячи будь-що, крім імені. Невже це все її провина? Як палко кохала вона колись, та що залишилося від того кохання зараз? Лише попіл та біль.

Почувся стукіт у вікно. Такий різкий, наче хтось жбурнув каміння. Соломія одразу подивилася на вулицю, відчуваючи як серце колотиться від страху. Але те, що вона побачила там — під деревом, що стояло біля паркану її будинку, — змусило її скрикнути, та випустити склянку з рук, яка розлетілася на дрібні осколки по всій підлозі. Червона рідина, що розтікалася по всій кухні, нагадувала багряну кров. Проте очі Соломії бачили лише лиса, який сидів під дощем та спостерігав за нею зі свого укриття. Він дивися їй в очі, наче прийшов саме по її душу.

— Що сталося? — пролунав голос чоловіка, який прийшов на гучний звук. — Соломіє! Що сталося, кажу? На що ти дивишся?

Він підійшов до жінки, обережно оминаючи розбите скло та розлитий по всій підлозі компот. Соломія прийшла до тями, коли його рука торкнулася її плеча. Сльози навернулися на очі самі по собі; все її тіло тремтіло від страху.

— Там лис, — мовила вона в істериці, — за вікном той клятий лис!

Богдан подивився крізь вікно, але не побачив нічого дивного, через що засміявся. Не такої реакції очікувала Соломія! Вона відчула, що її зраджують на власних очах. Соломія обурилася, ридаючи від розпачу, який виривався з грудей. Її колотило, наче у лихоманці, а він просто глузував з неї. Ось так? Смішно, еге ж? Він завжди сміявся з неї, в той час як вона не бачила денного світла через мрію, яка згодом перетворилася на непотріб! Соломія вдарила чоловіка по щоці від усього, що накипіло всередині.

— Та що ти робиш, жінко? Сказилася? — гаркнув Богдан, дивлячись їй в очі з такою люттю, наче перед ним стояла скажена тварина, а не його дружина.

— Йди геть, — все, на що спромоглася Соломія у відповідь, — йди геть з цього дома, кажу! Забирайся! Забирайся геть!

Вона штовхнула його у груди з таким відчаєм, що він ледве не впав. Богдан хотів крикнути на дружину, та замахнувся рукою від злості, але на порозі з’явилися діти, заціпенівши від побаченого. Мати стояла вся в сльозах, а батько тримав руку вгорі, з таким виразом обличчя, наче хотів її прибити.

— Мамо! — крикнула найменша донька, почавши одразу плакати.

Старша донька кинулася бити батька по спині долонями, захищаючи матір. Навіть діти знали, що їхній батько зрадник. Ні у школі, ні в селі не давали спокою, нагадуючи про те, яка людина дала їм життя; з ким плуталася ночами у лісі. Тепер вся злість вирвалася з їхніх маленьких сердець. Дівчата кричали, та лаяли тата, а син лише стояв мовчки весь час та спостерігав за сваркою.

— Та що коїться у цій родині?! — крикнув Богдан, схопивши руки доньки, яка нещадно лупцювала його. — Ви усі з глузду з’їхали, чи що? Ганна! Софія! Припинить!

— Забирайся звідсіля! — гаркнув нарешті син. — Чи я сам викину тебе із хати! Йди до тої рудоволосої відьми, і живіть з нею як хочете, а нас не чіпайте! Гадав, що ніхто не дізнається? Усе село лише про тебе і говорить, батьку! Невже вона зачаклувала тебе? Навіщо, скажи нам?!

Богдан зробив крок назад, обпершись на стіл. Йому було зле від того, що вся родина ставилася до батька гірше за собаку. Він довго мирився з цим, але тепер вже не було сил та бажання. У цьому домі він ніколи не відчував себе коханим, бажаним, або навіть потрібним. Його діти дивилися на нього вовком, а дружина мовчки спостерігала за цим і дозволяла так поводитися, роблячи з себе невинну жертву. Це ж вона вдарила його, а через що? Через примару у вікні? Через свої жіночі, незрозумілі для нього витівки? За що йому таке життя? Мар’яна — єдина у світі людина, яка відноситься до нього з повагою. Єдина з ким йому цікаво побалакати, або посидіти мовчки, навіть у лісі. Вона дитина, у якої не було батьків, а він батько, якому не вистачало любові дітей. Чоловік мовчки вийшов з хати в дощ у тому, в що був одягнений. Він так і не відповів на жодне запитання власних дітей, бо не відчув на те потреби. Вони ніколи не розуміли його, то ж і зараз не зрозуміють.

Вже був пізній вечір, коли Соломія почала хвилюватися за свого чоловіка. Він пішов з хати у дощ, не взявши з собою геть нічого. Вперше за стільки років її турбувало де він знаходиться, а найбільше - з ким. Вона не могла знайти собі місця, усе падало з рук, адже думки її були лише про Богдана. Невже він зараз з нею? Їй кортіло побачити все на власні очі, упевнитися в тому, що він дійсно зраджує їй; побачити ту, яка зруйнувала її життя! Соломія швидко одяглася в зручний, але теплий одяг, та взяла у сумку светр для свого чоловіка. Все ж таки вона ще була йому дружиною, або так їй хотілося вірити. Поклавши телефон в кишеню, жінка підійшла до сина, який в той час сидів за комп'ютером.