Полювання на китів

Глава 2

- Я мало чим зможу допомогти. Інтернет, все таке, сам розумієш, - розпочав, уже сидячи в спільному кабінеті, Барзуляк.

Саша промовчав і став набирати номер техніка.

- Валєра, привіт.

- Привіт.

- Я з приводу Мостової турбую.

- Ага, значить тебе поставили.

- Що там по ноуту? Знайшов ще хоч якусь інформацію?

- Група “Синій кит”. Схожих груп тисячі, сотні банять, але нові ростуть, як гриби після дощу. Підлітки підписуються на них і розміщують в себе на сторінці дописи із хештегом “в грі”. Так куратор знаходить кандидатів і роздає всім квести, кінцевим з яких є самогубство.

- Відслідкували щось по модератору групи?

- Він відсилав учасникам лінки на свій акаунт в Телеграм чи Вотсап, так що айпі буде вирахувати складно. А по Вконтакті, наші російські колеги співпрацювати відмовляються. На даний момент, можу сказати, що профіль в Телеграмі зареєстрований з взламаної поштової скриньки. Потрібно розуміти, що завдання він дає кожен день і збирає до семи учасників, а тому, як правило, за тиждень проходить весь цикл квестів. Далі він видаляє всі свої дані і просить робити це учасників. Але на даний момент є детальна переписка Мостової з куратором. Він ще той психолог. Судячи з переписки, вона мало спілкувалася із однолітками і була інтровертом. Писала, що страждає від нерозділеного кохання. Порадник обіцяв все вирішити через реінкарнацію.

- Он як.

- Тринадцять років, сам розумієш. Короче, я переписку зараз тобі скину і з’їзди сьогодні до її батька, можливо він підкаже щось корисне.

- Це вже п’ятий схожий випадок в Україні. Не пробував подивитися, що їх могло об’єднувати?

- Ні, підлітки з різних міст. Якщо щось нарию, то дам знати.

- Давай тоді, до зв’язку.

---

Після обіду Кремінець навідався до помешкання Мостових, де батька загиблої оточували друзі і знайомі та допомагали все підготувати до похорону.

- Нам потрібно поговорити, - відрекомендувавшись, розпочав Олександр, - Віч-на-віч.

- Добре, - відповів йому глава сім’ї і направився із слідчим в окрему кімнату.

- Я хотів би ще відразу з вашою жінкою переговорити.

- Це зараз неможливо.

- Чому?

- Ми вже як шість років, живемо окремо. Діти зі мною. Вона в Італії, знову вийшла заміж. Сюди майже не приїжджає.

- Вона якось спілкується з вами чи дітьми?

- Ні.

- Я розумію, вам зараз важко хоч щось згадати, але можете ви сказати чи помітили ви щось незвичне в поведінці вашої дочки за останні два тижні?

- Ні, Світлана була слухняною дівчинкою. Вона ніколи не була балакучою. Старша в сім’ї, відповідальна, серйозна. Вона навіть чимось заміняла свою матір, сиділа з меншим братом Михайликом, перевіряла його домашні завдання. Я був зайнятий роботою. Минулого тижня в мене була важлива співбесіда, я старався максимально підготуватися…

- Що ви можете сказати про її друзів? Можливо, щось про її найкращу подругу чи нових знайомих?

- Ні, вона мене ні з ким не знайомила. Переважно сиділа вдома, або каталася з братом на велосипедах. Вона не була однією з тих, кого називають “душею компанії”. Сором’язлива, тихенька дівчинка.

- В неї був поріз на руці. Ви її не питали, що трапилося?

- Я… - співбесідник опустив голову на долоні, - Я цього не помітив.

Трохи помовчавши продовжив:

- Я місця собі не знаходжу. Скажіть мені, але чесно, я поганий батько?

Саша подивився йому у вічі і відповів:

- Зберіться. У вас є ще друга дитина і вона зараз потребує вашої підтримки.

В цей час двері в кімнату відчинилися і туди забіг Михайлик. Він підійшов до батька і запитав:

- Тат, а чому всі плачуть? І де Світлана?

Батько важко зітхнув і обійняв малого.

---

Кремінь уже повертався до управління, коли йому зателефонував Магера:

- Ти де?