Глава 1

То був ранок понеділка. Одного з тих незліченних дощових понеділків, коли всі з небажанням виходять зі своїх затишних, теплих домівок і плентаються в постійних ранкових пробках по дорозі на роботу. В одній із таких і стояв Саша.

Привідчинивши бокове скло автомобіля, він відточеним рухом витяг цигарку і запалив.

Олександр Кремінець працював у Львові слідчим-криміналістом і зараз спізнювався на ранкову нараду. Він був молодим, проте досить успішним працівником. Не тільки через співзвучність прізвища, а й через запальний, непоступливий характер, колеги називали його “Кременем”, що раніше часто використовувався нашими предками для добування іскри і розведення багаття.

Працював він у групі із старшим криміналістом, сімдесятирічним Тимофієм Прохоровичем Барзуляком, який вже четвертий рік, як виходив на пенсію. Враховуючи його попередні заслуги, начальник слідчого управління не спішив зі звільненням та і, час від часу, ветеран все-таки і ставав у пригоді. Як кажуть - “Раз в рік і палка стріляє”, та і, до слова кажучи, Прохорович “стріляв” частіше. В їх діяльності досвід, як не крути, не остання річ.

Доїхавши до місця призначення, швидко поцікавився на прохідній у чергового:

- Начальник управління не спізнюється?

- Ні.

- І нарада вже почалася?

- Вона уже п’ять хвилин, як завершилася.

В коридорі зустрів колегу з іншої групи, Олену Скачинську.

- Привіт! -  мигцем кивнув їй.

- О! Бурхливі вихідні? - поцікавилася вона.

- Ага. Як завжди.

- Слухай, там твій Барзуляк сьогодні знову відзначився.

- А що трапилося?

- Начальник нашого відділу, Магера, шукав кандидатуру на справу по вчорашньому самогубству дівчини і хотів Прохоровича залучити, а той безапеляційно запропонував тебе. Сказав, що сильно зайнятий, а ти якраз свою справу уже в прокуратуру передав.

- Он як. Добре, дякую за інфу.

Розминувшись з нею в коридорі, він пройшов до свого кабінету, відчинив двері, поставив рюкзак на своє крісло і привітався з напарником. Та коли уже хотів виходити, Барзуляк його спинив:

- Скільки разів я говорив тобі не спізнюватися на нараду?

- Знаю.

- Добре, то твоя репутація, менше з тим. Магера сьогодні не з тої ноги встав, шукав на нараді кому збути вчорашнє самогубство дівчинки. Як завжди, в таких справах - ні мотивів, ні фактів. Тринадцять років, напевно нещаслива любов, або погана оцінка. Він відразу на тебе націлився. Я говорив йому, що ти якраз за потрібними висновками експертиз поїхав і зайнятий зараз під зав’язку, але то Магера, сам розумієш. Якщо він уже вбив собі щось в голову то годі його переконати.

- Дякую, що виручили.

- То таке. Він просив, як ти з’явишся, щоб ми вдвох до нього зайшли.

Олександр кивнув у відповідь і вони обоє попрямували в кабінет начальника кримінального відділу.

---

- Справою тринадцятирічної Мостової Світлани ви будете займатися обоє, - розпочав Магера Сергій Петрович.

Тимофій Прохорович невдоволено покрутив головою, але промовчав.

- Так от, швидше за все, вона сама зіскочила з даху десятиповерхівки. В неї, на правій руці, сліди від недавньої спроби перерізати собі вени. На її ноутбуці наш технік, Валєра, знайшов зареєстрований акаунт Вконтакті і підписку на групу “Синій кит”.

- А хіба вони у нас не заблоковані? - поцікавився Барзуляк.

- ВПН сервіси, купа різних методів обійти блок, - відповів Саша.

Прохорович знову невдоволено видихнув і додав:

- Я ж казав, що ця справа мені не підходить, - і, трохи зніяковівши, замовк.

- Ну, чим зможете, допоможете Кременю, а поки хочу наголосити, що ця справа на контролі у начальника управління. Це вже п’яте самогубство за цих три місяці. Крім нашого, один випадок у Харкові і Дніпрі та ще пара підлітків з Києва. Кожного дня особисто будете мені доповідати про хід розслідування і взаємодію із слідчими з інших областей. Ось, візьміть папку з усіма матеріалами, додаткову інформацію отримаєте від Валєри. Все, ідіть.