Глава 10

- Вставай, 4587!- крикнув охоронець, проходячи коло камери Марка.

- Вже років п'ять сиджу тут, а ти жодного разу не назвав мене по імені. Яке зло я тобі зробив? Я думав, що ми споріднені душі.

- Я не дружу з виродками.- невдоволено сказав охоронець, чого і добивався Марк,- Такі, як не ти, не заслуговують сидіти тут, на гроші платників податків... Знаєш, я здивований, що ти досі не здох, адже половину з тих, що сидять тут, зловив саме ти.

- В мене була доволі активна кар'єра. Як ти міг побачити, мені доволі непросто, але я намагаюсь триматись. І, повір, ти відіграєш в цьому не останню роль. Між нами набагато більше, ніж тобі здається.

- Поговори ще і посидиш тут до кінця життя,- мовив охоронець, покинувши Марка.

Охоронець пройшов далі, а Марк повільно піднявся з старого ліжка. П'ять років у в'язниці не пішли йому на користь. Чоловік спробував розімнути м'язи, але відчув різкий біль в плечі та боку.

Трохи менше п'яти років тому, майже одразу після арешту Марка Шепарда та Коула Селла, над двома колишніми маршалами відбувся судовий процес, де їм винесли по 10 років позбавлення волі. Враховуючи дії Марка, йому дали можливість в майбутньому подати апеляцію, але в'язниці уникнути не вдалось. Чоловік кожного дня стикався з своїми ворогами, які тільки й чекали, щоб отримати нагоду вбити його. Спочатку, доволі непросто було захищатись від постійних нападів та байдужого чи, інколи, занадто агресивного ставлення з боку охорони, але, з часом, маршал зрозумів правила цього місця. Саме це дозволило йому вижити.

- Чорт!- невдоволено вилаявся чоловік, коли спробував відтиснутись від холодної підлоги, проте відчув тільки різкий біль у спині.

- Пора їсти,- мовив інший чоловік, підійшов до камери Марка.

- Я думав, що ви знаєте, що я не люблю влаштовувати проблеми,- мовив Марк, коли охоронець супроводжував його до їдальні.

- Так, тому ти зараз без наручників.

Чоловік хотів відповісти своєму супутнику, але, побачивши сердите обличчя, вирішив не ризикувати. За кілька хвилин вони прийшли в їдальню, де сиділи ув'язнені. Отримавши порцію, чоловік сів у кутку просторого приміщення, щоб не потрапляти на очі тим, хто бажає його смерті. Почавши їсти, Марк звернув увагу на незнайомця, що злякано оглядався навколо, крокуючи проходом між довгими столами. Колишній маршал одразу дійшов до висновку, що це новий ув'язнений. Трясучись від страху, худий та слабкий чоловік підійшов до місця роздачі їжі. Отримавши денну порцію, він одразу пішов на вільне місце. Проте, на жаль, він привернув небажану увагу. Двоє знайомих Марка: Педро Сепол та Лука Мен, а також один незнайомий чоловік, який постійно ходить коло них. Підійшовши до незнайомця, Педро сильно вдарив його в потилицю та сів коло нього. Лука та незнайомець, тим часом, обійшли стіл та присіли навпроти.

- Бачу, що ти тут новий,- почав Педро,- Ти маєш зрозуміти тільки одне правило: все, що ти маєш, належить нам.

- В мене нічого немає,- мовив чоловік, за що Педро схопив його за голову та боляче вдарив об стіл.

- Друге правило: якщо хтось говорить - ти мовчиш.

Лука встав з-за столу, схопив чоловіка та кинув його на підлогу. Марк, який спостерігав за цим, перевів погляд на охоронців, які спокійно стояли коло стіни та не збирались нічого робити. Лука боляче вдарив чоловіка ногою та обнишпорив кишені, діставши звідти фотографію.

- Хтось сумує за своєю коханою?- спитав Лука та розірвав фото,- Можеш про неї забути. Ти не виживеш тут, а якщо й виживеш, то я доберусь до неї швидше.

Марк знову перевів погляд на охоронців, яким подобалось дивитись на те, що відбувається.

Лука підняв незнайомця та боляче вдарив в обличчя, від чого той знову впав на підлогу.

- Вставай, шматок лінивого лайна!- крикнув Лука, коли чоловік скривився від болю та спробував витерти кров з носа,- Вставай!

Злочинець схопив жертву, щоб вдарити знову, але отримав сильний удар по нозі, від чого сам впав на підлогу. Не очікуючи нападу з-за спини, Лука перевів погляд на свого противника, але отримав сильний удар ногою в обличчя, від чого кров бризнула на підлогу. Побачивши, що в їхнього напарника проблеми, з-за столу встали Педро та невідомий чоловік.

- Я думав, що тобі вистачило,- мовив Педро до Марка та замахнувся для удару.

Екс-маршалу вдалось ухилитись від невмілого удару та боляче вдарити ворога в нирку. Бій міг би продовжуватись, але, знаючи, що може статись, коли в бою бере участь маршал, охоронці вирішили втрутитись. Вони швидко накинулись на чоловіків та повалили їх на підлогу.

- Зовсім здурів?!- розлючено кричав один з них, втискаючи голову чоловіка в підлогу,- Мало тобі було?! Мало?!

Марк нічого не відповідав. Його, скованого наручниками, підняли на ноги та провели до камери. Знявши наручники, охоронець зачинив грати.

- Посиди тут та охолонь,- невдоволено сказав чоловік, залишаючи Марка.

Кривлячись від болю, маршал ліг на ліжко. Так він лежав, напевно, годину, доки не почув тихий плач у сусідній камері. Звісно, чоловік не хотів втручатись, але відчував, що мусить це зробити.

- Хто ти?- спитав Марк, розуміючи, хто сидить за стіною.

- Що?

- Як ти сюди потрапив?

- Я...- невпевнено почав чоловік,- Мене звати Стенлі.

- І як ти сюди потрапив?- повторив питання Марк.

- Мене визнали винним у потрійному вбивстві.

- Воу,- не очікував почути Марк,- Помилково у потрійному?

- Так... Я прийшов та побачив тіла, тому вирішив повідомити поліцію, а вони вирішили звинуватити мене. Потім сказали, що, нібито, знайшли моє ДНК. Звісно, що вони знайшли, адже я жив у тій клятій квартирі! Пробач, я не повинен був зриватись.

- Твоя дружина... Про яку говорив Лука...

- Вона моя дівчина... Ці три тіла - це вона та її сім'я.

Стенлі важко дихав та докладав немалих зусиль, щоб говорити, тому Марк дійшов до висновку, що він жорстоко побитий.